Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

Відповідно до ст. 140 ЦК поділ статутного капіталу на частки е обов'язковим і в таких випадках. Сутність товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що учасники такого товариства не відповідають за його зобов'язаннями. Єдиний виняток з цього правила встановлений ч. 2 ст. 140 ЦК і стосується випадків, коли учасник товариства з обмеженою відповідальністю не повністю вніс вклад до статутного капіталу товариства. У цих випадках учасник солідарно відповідає за зобов'язаннями товариства власним майном, але тільки в межах невнесеної частини вкладу. Ця відповідальність, на відміну від відповідальності, яку несуть учасники повних товариств та повні учасники командитних товариств, не є субсидіарною. І кредитори з самого початку можуть одночасно звернутися з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю і відповідного учасника цього товариства як до солідарних боржників або вибрати інший варіант визначення відповідача, як це передбачено ст. 543 ЦК. Якщо учасників, які не повністю внесли свої вклади, є декілька, то всі вони разом з товариством несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у відповідних частках.

2. У той же час учасники товариства з обмеженою відповідальністю «несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості» вкладів, що внесені ними до статутного капіталу товариства. Взяте в лапки формулювання є деяким удосконаленням схожого положення ст. 50 Закону «Про господарські товариства» [53], але ж незважаючи на це удосконалення, воно допускає двозначне тлумачення. Наведене формулювання, навіть в його раніше чинній та менш досконалій редакції, всі розуміли так, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю не відповідає за зобов'язаннями товариства, але в разі неплатоспроможності товариства вклади його учасників до статутного капіталу використовуються для розрахунків з кредиторами. І за недостатності майна товариства для розрахунків з кредиторами вклади учасникам не повертаються.

Але ж із букви ч. 2 ст. 140 ЦК випливає, що учасники товариства з обмеженою відповідальністю в межах вартості вкладів несуть ризик збитків. Нести ризик збитків — це означає нести обов'язок ці збитки покрити своїм майном. Це незвичне тлумачення правила ч. 2 ст. 140 ЦК, але ж воно відповідає букві закону, а не ґрунтоване на вивченні зарубіжного законодавства та досвіду, що був спотворено виражений ще в першому національному Законі «Про господарські товариства» і в новому Цивільному кодексі. Тому, якщо до ч. 2 ст. 140 ЦК не будуть внесені відповідні зміни, не треба відмовлятись від перспективи заставити учасників товариств з обмеженою відповідальністю реально нести ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в установлених межах, хоч, вірогідно, такі вимоги не будуть задоволені: логіку у нас часто ставлять на місце закону.

1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

1. Частина 1 ст. 141 ЦК вперше в законодавстві України передбачає можливість обмеження законом кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Частина друга ст. 50 Закону «Про господарські товариства» [53] встановлює, що «максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб». Якщо встановлена кількість учасників перевищена, впродовж року учасники мають право здійснити такі заходи:

1) зменшити кількість учасників до встановленої межі;

2) перетворити товариство з обмеженою відповідальністю в акціонерне;

3) ліквідувати товариство. Якщо учасники цього не здійснили, орган державної реєстрації на підставі ч. 2 і п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК зі спливом року одержує право на пред'явлення до суду позову про ліквідацію юридичної особи. Відповідачем за таким позовом є товариство, а тому позов має бути заявлений до господарського суду. Що стосується державної податкової інспекції, то відповідно до п. 17 частини першої ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [81] в редакції від 15 травня 2003 р. (тобто, редакції, прийнятої уже після прийняття нового Цивільного кодексу) органи державної податкової служби мають право звертатись до суду з заявами про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Це право не може тлумачитись так, що органи державної податкової служби вправі звертатись до суду у випадках, передбачених ч. 1 ст. 141 ЦК.

2. Частина 1 ст. 140 ЦК передбачає можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою. Частина 2 ст. 141 ЦК також не виключає такої можливості, але встановлює обмеження на створення товариства однією особою. Головне обмеження полягає в забороні одноосібно створювати більше ніж одне товариство. Це поширюється і на випадки, коли особа не створює товариство, а стає його єдиним учасником пізніше. Це обмеження доповнюється ще одним: товариство, що складається із однієї особи, не може бути єдиним учасником іншого товариства.

1. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у