Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

З подібними проблемами ніколи не стикалося марнотратне Середземномор’я з його надто ліберальною фіскальною політикою. Жодна з країн ЄМС ніколи взагалі не мала хронічного дефіциту; жодній із них не доводилося влізати в значні суверенні борги. За задумом, члени Єврозони — не суверенні з погляду валюти країни: багато років тому вони відмовилися від своїх суверенних валют на користь іноземної. І, як кожна держава, яка відмовляється від суверенної валюти, всі вони втратили здатність підтримувати постійні дефіцити державного бюджету, що обов’язково для держав, які програють у гонці «розори сусіда» за профіцит зовнішньої торгівлі.

Дещо дивно, що все це тривало стільки часу370. Частково цей феномен пояснює те, що в той самий час, коли внутрішній приватний сектор був у дефіциті, комерційні фінансові установи, які вийшли з-під контролю, спромоглися досить довго підтримувати деякі економіки Єврозони фінансовими бульбашками. Точнісінько так само комерційні фінансові установи працювали й у США. Далі фінансові ринки охопила ілюзія впевненості — переконання, що якщо все піде не так, ЄЦБ порушить свій мандат і надасть фінансову допомогу. Зрештою, цілком імовірно, що кредитори не могли збагнути різниці між емітентом суверенної валюти та урядом, який іноземну валюту просто використовує.

Фінальний акт розіграється пізніше. Спершу в країнах PIIGS, згодом — у Франції, Австрії, Фінляндії та Нідерландах. Але дістанеться й Німеччині. Так, матері всієї фінансової моралі. Рівень боргу Німеччини значно вищий як для країни, що відмовилася від своєї валюти. (Пригадуєте Аргентину? Влада цієї країни запровадила валютний коридор; по суті, це те саме, що й запровадити євро. Аргентина, на відміну від Німеччини, завжди відповідала Маастрихтським критеріям, і все-таки зазнала фінансової кризи). Економічний успіх Німеччини залежить від зовнішнього попиту, зокрема від решти країн Єврозони. Зовнішній попит має схильність швидко обвалюватися. У такому разі економіка Німеччини сповільниться, профіцит зовнішньої торгівлі впаде, а дефіцит державного бюджету зросте. Урешті-решт, фінансові ринки покарають навіть Німеччину.

Європейський монетарний союз можна врятувати. Проте його порятунок вимагатиме, щоб Європейський центральний банк зробив дещо, що суперечить його устрою. ЄМС з усіма своїми обмеженнями був влаштований саме таким чином, щоб ЄЦБ ніколи не зміг забезпечити фінансового порятунку. Відокремлення всеєвропейської монетарної політики (встановлення процентної ставки) від бюджетних фінансів мало би бути безкомпромісним. ЄЦБ зробив більше, ніж я вважав можливим. Проте неможливо керувати монетарним союзом без фіскальної влади, покладаючись лише на те, що впертий керівник центрального банку піде проти заданої програми. Відповідно, все ще зовсім не зрозуміло, чи буде ЄМС врятовано.

MMT наголошувала на тому, що існує тісний зв’язок між суверенною здатністю випускати валюту та спроможністю встановлювати податкові зобов’язання. Якщо стисло, то ми кажемо, що «податки керують грошима». Ми довели (наче це потребувало доведення!), що суверенним урядам не потрібні податкові надходження для того, щоб витрачати. Як стверджував Бердслі Рамл, щойно ми відмовилися від золота, податки федерального уряду «застаріли» для того, щоб забезпечувати надходження до його бюджету.

У цьому розділі ми розглянемо три схожі питання (кожне з яких має ту саму відповідь):

1. Чи потрібно урядові отримувати податкові надходження до того, як він зможе витрачати?

2. Чи потрібно центральному банку отримувати резервні депозити до того, як він зможе надати їх у кредит?

3. Чи потрібно приватним банкам отримувати депозити до того, як вони зможуть кредитувати?

Ми переконаємося, що ці питання можна звести до одного: що відбувається спочатку — створення чи погашення?

У чому суть інституту, який ми називаємо «гроші»? Що мають між собою спільного речі, які багато людей називають грошима? Більшість економістів визначають гроші як щось, що ми використовуємо в обміні. Відповідно до такого підходу, «гроші — це те, що вони роблять». (Це наче спрощено описувати людину як істоту, що дивиться телебачення та час від часу зазирає до холодильника).

На початку свого «Трактату»371 Кейнс стверджував, що гроші — це одиниця обліку, тобто одиниця, в якій ми виражаємо борги, кредити та ціни. Він також пояснював дещо про природу грошей: дотримуючись концепції німецького економіста Ґеорґа Фрідріха Кнаппа, він доводив, що за останні щонайменше 4000 років саме державна влада визначала гроші як одиницю обліку. Одиниці вимірювання — це обов’язково соціальні конструкції. Я можу сам вибрати свої унікальні одиниці вимірювання для часу, простору та вартості, але їх повинні приймати багато інших людей.

Отже, одна зі спільних рис грошей — це те, що вони вимірюються в грошах як одиницях обліку. Усі ці речі, які економісти визнають грошима, виражені в грошах як одиницях обліку, та сутність грошей має полягати в чомусь більшому за це.

Як ми вже казали, чимало економістів визначають гроші як те, що використовується для посередництва під час ринкового обміну. Та, схоже, такий підхід применшує гроші до речі, яку ми погоджуємося використовувати для посередництва під час обміну в інституції, що називається ринком. Водночас гроші не розглядаються як власне інституція. Яка інституційна природа цих речей з ознаками грошей? Їхня найочевидніша та найпоширеніша властивість полягає в тому, що вони — доказ боргу. Монети і банкноти центрального банку або казначейства — це державні борги; банкноти або депозити — банківські борги; і можна розширити наше визначення речей з ознаками грошей, або грошових знаків, додавши акції взаємних фондів грошового ринку тощо, що теж є боргами їхніх емітентів.

Якщо ми повернемося в минуле, то побачимо дерев’яні мірні рейки, які випускали європейські монархи та інші правителі як доказ боргу (надрізи фіксували суми, що були виражені в грошах). Звичайно, немає значення, який матеріал використовується для фіксування боргу. Мірні рейки — це лише знаки, записи відносин між кредитором та дебітором. Монарх обіцяє погасити свої мірні IOU, дотримуючись інструкцій, що визначають процедуру погашення. Платник податків не може принести будь-яку надрізану дерев’яну рейку: надрізи на основі й корінці мають точно збігатися, щоб відбулася процедура погашення, яку виконує безпосередньо скарбник монарха або його представник.

У результаті ми отримуємо соціально створені та загальноприйняті гроші як одиницю обліку та борги, виражені в цій одиниці. У межах сучасної економіки будь-якої держави борги виражені в суспільно прийнятих грошах. Зазвичай борги номіновані в національній грошовій одиниці — основній одиниці грошового обліку для цієї держави. У США це долар. Деякі види боргів, виражені в грошах, «циркулюють», використовуються під час обміну та в інших платежах (наприклад, коли хтось виплачує борги). Найкращі приклади — це валюта (борг уряду та центрального банку у вигляді готівки або резервних грошей) та депозитні рахунки (борг комерційних банків). Чому ми приймаємо їх до оплати?

Раніше побутувала