Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крім цього, ще в Стародавньому Римі закон зазвичай схвалював «номіналістичний» підхід: офіційна вартість монет визначалася номінальною вартістю. Наприклад, якщо хтось поклав монети в банк, то, коли забиратиме свій вклад, може лише сподіватися отримати валюту такої самої номінальної вартості. Іншими словами, навіть якби валюта складалася зі штампованих золотих монет, вони все одно були б директивними, тобто їхня офіційна вартість встановлювалася б номінально.
Згідно з MMT, валюту прийматимуть, якщо існують зобов’язання з позовною давністю щодо здійснення платежів у цій валюті на користь її емітента. Відповідно MMT трактує вислів «податки керують грошима» так: держава може встановлювати податкові зобов’язання для суб’єктів економіки та випускати засоби для платежів за цими зобов’язаннями у формі власних IOU.
Для цього є інституції чи система інституцій, які ми можемо визначити як «суверенітет». Як казав Кейнс, суверенний уряд має повноваження проголошувати, що буде одиницею грошового обліку — долар, ліра, фунт, єна тощо. Суверенний уряд також має повноваження стягувати штрафи, збори та податки й називати, що саме він прийматиме для оплати. Коли штрафи, збори та податки сплачено, валюта погашається — її приймає суверенний уряд.
Суверенні уряди інколи погоджуються погасити свою валюту і в обмін на дорогоцінний метал або за іноземну валюту, та це не обов’язково. Угоди про погашення валюти в оплату податків, штрафів, десятини та інших зборів достатньо, щоб «керувати» валютою, тобто створювати на неї попит. Зауважте, не потрібен навіть аргумент про безкінечну регресію. Звісно, я можу погодитися приймати й використовувати державні IOU, щоб лише когось обдурити. Але я точно прийму й використовуватиму їх, якщо маю податкове зобов’язання і знаю, що мушу погасити його державною валютою. Це і має на увазі MMT, стверджуючи, що «податки обов’язкові для створення попиту на валюту». Кожен із нас не конче мусить мати такі зобов’язання: допоки податкова база широка, валюту прийматиме будь-хто.
Існують й інші причини приймати валюту — можливо, я зможу обміняти її на золото чи іноземну валюту або зберігатиму в ній заощадження. Але ці причини лише доповнюють основну — податки. Чи, швидше, вони зумовлені зобов’язаннями (такими як податки, штрафи, десятина та інші збори на користь суверенного уряду), які потрібно виконати за допомогою валюти.
Альфред Мітчелл-Іннес сформулював основоположний закон кредиту: емітент IOU повинен прийняти їх назад в оплату [Wray 1998]. Ми називаємо це принципом можливості погашення: власник IOU може надати їх емітентові в оплату. Зауважте: не потрібно, щоб власником IOU була особа, яка первісно отримала це IOU. Це може бути третя сторона. Якщо ця третя сторона винна емітентові, IOU можуть бути повернені для скасування боргу третьої сторони; тоді розрахунок скасує обидва борги (борг емітента та борг третьої сторони).
Якщо хтось небезпідставно думає, що муситиме робити платежі на користь певної установи, він хотітиме отримати IOU (боргові зобов’язання) цієї установи. Це частково пояснює, чому IOU емітентів, що не є суверенними урядами, можуть бути загальновизнаними.
Подібний аргумент наводив Гайман Мінськи: те, що банківські депозитні рахунки широко приймаються, частково зумовлено тим, що багато з нас мають зобов’язання перед банками до оплати в банківських депозитах. У сучасних банківських системах із центральним банком, який здійснює кліринг платежів між банками за номіналом, щоб скасувати борг перед будь-яким банком, можна надати IOU у формі депозиту будь-якого іншого банку.
Можливість приймати та використовувати IOU емітентів — несуверенних урядів збільшиться, якщо пообіцяти конвертувати їх на вимогу в IOU, які приймає більша кількість економічних суб’єктів. У суспільстві найбільш прийнятними IOU можуть бути ті, які випускає його суверенний уряд (чи принаймні якийсь суверенний уряд — можливо, іноземний суверенний уряд економічно важливішої держави). Тоді для забезпечення такої конверсії емітент має або зберігати IOU цього суверенного уряду, або мати швидкий доступ до них .
У будь-якому разі те, що судова система визначає своїми рішеннями як остаточний платіж, можна використати як остаточний платіж. Від давньоримських часів суди завжди розглядали грошові угоди з номінальної позиції, вимагаючи оплати в «законних грошах», що завжди мали форму конкретних зобов’язань, номінованих у визначеній одиниці грошового обліку. Іншими словами, угоди не виконуються за участі речей, якщо вони набувають грошового вираження.
На початку цього розділу ми порушували три схожі питання:
1. Чи потрібно урядові отримувати податкові надходження до того, як він зможе витрачати?
2. Чи потрібно центральному банку отримувати резервні депозити до того, як він зможе надати їх у кредит?
3. Чи потрібно комерційним банкам отримувати депозити до того, як вони зможуть кредитувати?
Хіба не очевидно, що відповідь на кожне з цих питань — «ні»? Логіка має будуватися від створення до погашення. Не можна спокутувати гріх (погасити борг), якщо цей гріх не скоєно (а борг не створено).
Король випускає свої мірні рейки або карбує гроші для оплати товарів чи послуг. Він стає боржником. Він «викуповує» себе, коли приймає назад власні боргові розписки.
Центральний банк випускає резервний депозит як свій борг — зазвичай коли робить позику приватним банкам або коли купує борги казначейства на відкритому ринку. (Ці резервні депозити завжди можуть обмінятися на вимогу на банкноти центрального банку — що тримає центральний банк у боржниках.) Центральний банк спокутує себе, коли приймає в оплату свої банкноти й резервні депозити.
Приватний банк випускає свій депозитний вклад як свій борг — зазвичай коли дає позику приватній фірмі або домогосподарству. Банк «викуповує» себе, коли приймає в оплату чек, виписаний на його депозитний вклад.
Зауважте, що в кожному з цих випадків ми розглянули два боки одного балансу («емітента грошей»), проте є ще й боржник. До того, як суверен може випустити рейки або монети, йому потрібно зробити платників податків боржниками, накладаючи на них податкове зобов’язання, яке сплачується в його мірних рейках чи монетах. Це створює попит на його рейки чи монети.
Коли центральний банк позичає резерви комерційному банку, то робить його боржником, поповнюючи його рахунок у центральному банку резервами373. Та водночас комерційний банк випускає зобов’язання для центрального банку. Коли комерційний банк позичає депозитні вклади, то поповнює депозитний рахунок позичальника374, водночас позичальник створює власне зобов’язання на користь комерційного банку.
Отже, кожне погашення одночасно ліквідує борг обох сторін. Можна починати з чистого аркуша. Алілуя!
Справа в тому, що все це — дебети й кредити: натискання на клавіші, що фіксують боргові відносини, і два контрагенти (два суб’єкти економіки), з’єднані жахливою гріховністю. Ці відносини тривають до дня погашення, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна теория грошей, Рендал Рей», після закриття браузера.