Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розпутний птах ночі, Хосе Доносо 📚 - Українською

Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

363
0
23.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розпутний птах ночі" автора Хосе Доносо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 144
Перейти на сторінку:
більше, Ірис, ти збожеволіла від гри, не будь дурепою, яблуко від яблуні, кажуть, що твій розстріляний батько згубив своє життя, граючи в монте, і тому змушений був піти на вбивство, я ніколи не чула цієї історії, я не знаю, чи це справді так, але кажуть… Кажуть стільки всього різного, ти знавісніла, Ірис, не грай більше, дитинко, заради Бога, ти вже й вагу власну програєш, вчора ти програла місіа Інес свою тарілку гороху, сьогодні — тарілку квасолі з хлібом, а ще весь свій одяг і стертий тюбик помади, припини, дитинко, заради Бога, іди до свого немовляти, воно рюмсає на багряній адамашці трону, хай інші пограють у канідром, хай інші пожертвують себе жовтій суці, яка роздягає нас щоночі, досить уже тобі, глянь на себе, я більше не можу позичити тобі свою шаль, навіть якби хотіла, а мені так гірко бачити, як ти сидиш гола навпочіпки біля дошки і тремтиш, але я тобі її не позичу, бо мушу берегти себе, хіба не бачиш, я одужую від ангіни, а я — від ревматизму, а я — від кривошиї, крім того ти граєш, мов навіжена, адже ненавидиш місіа Інесіту відтоді, як почала грати з нею у канідром, покайся святому, стань навколішки перед фігурою цієї святої, яку звуть Свята Брихіда, хоча вона геть не схожа на ту, яку забрала чорна карета і яку нам потрібно буде перенести на карету білу, помолися їй — але Ірис не молиться. Не молиться й Інес. Раніше Ірис була блаженною, тепер же вона просто її супротивниця, вона воліє позбавити її всього, чого ще вона хоче, що ще може поставити дівчинка, якщо в неї залишилися тільки брудні труси. Жовта сука весь час виграє.

— Гаразд. Що ти ставиш тепер, Ірис?

Ні, ні, кричимо тобі ми, старі, благаючи, щоб ти мала трохи розуму в таких речах, ти слабка, Ірис, застуджена, наші стурбовані обличчя гуртують нас у присмерку, ні, Ірис, тут ходить нечистий, май силу волі, не говоріть про нечистого, мені страшно, біля дошки горить лише одна свічка, Ірис сидить з одного боку, виваливши свої велетенські цицьки, які я можу лише смоктати, але не гратися ними, як Даміана, чи інші немовлята, які граються грудьми своїх мам, цицьки голі, соски тверді від холоду, поклади мені їх до рота, щоб я зігрів їх своїм шершавим язиком, тоді як вона, сеньйора, господиня, із картатою шаллю на плечах і розкошланим вузликом на голові, дивиться на Ірис і кидає їй виклик:

— Ну що? Що ти ставиш?

— Мою дитинку.

Спершу — коротка збентежена тиша, за нею — гамір: ти не можеш так учинити, Ірис, гівно ти мале, ставиш плід лона твого, який до того ж святе дитя, глянь, як воно, бідолашне, плаче, кинула його самого на адамашці й навіть пальцем не поворухнеш, щоб йому було тепленько в колисці, глянь, як у нього тече з носа, глянь, із якою журбою він на тебе дивиться, святі дітки все розуміють, от і він розуміє, що його мама поставила його проти жовтої суки на гральній дошці місіа Інес, яка є такою хорошою і щедрою сеньйорою, але в цьому будинку вона стала такою азартною, що вже не схожа зовсім на колишню себе.

А ти, Інес, споглядаєш мене, немовби зважуючи, наче вираховуючи мою цінність, щоб серед усіх своїх наявних варіантів обрати той, яким би відповісти на ставку Ірис — постав щось гарне, Інес, благаю тебе, щось вишукане, як-от твою норкову шубу карамелевого кольору, як-от твої перламутрові сережки, як-от право торкнутися твоєї плоті до того, як нею цілковито заволодіє Пета Понсе, постав щось, що би запевнило мене в тому, що я дорогого вартий.

— Згода.

— А ви що ставите?

Ти роззираєшся довкола себе, обмацуєш купу дрантя — ні, не це — усміхаєшся, підносиш руку до рота, ніби одна з тих старих, що намагаються цим жестом приховати відсутність зубів, і раптом ти протягуєш цей жест углиб і витягаєш свій протез, кладеш його поруч із дошкою, а сама зостаєшся з опалим і беззубим ротом, як ті, хто каже, що ми нічого не знали, місіа Інесіто, Боже мій, всі ми думали, що на ваш вік ви маєте такі хороші зуби, і ми пліткували про них, захоплювалися ними, це, певно, через те, що вона з дитинства добре харчувалася, а в нас, через те, що ми народилися у злиднях і, зростаючи, недоїдали, зуби почали псуватися ще у п’ятнадцять років, як в Ірис.

— Мої зуби.

Вирізьблені в темряві обличчя мовкнуть. У лахміття занурюються руки, блищать водянисті очі, що були свідками стількох подій, а тепер змушені стати свідками цього, коло мовчазних старих звужується поряд із двома, що стоять навколішки біля мого золотого трону, кожна з них зі свого боку дошки, жовта сука — це Інес, біла сука — Ірис, у стаканах калатають кубики.

— Починає та, в якої випаде більше число.

Ходить Інес — два, Ірис — чотири. Ірис починає. У білої суки знову чотири, один, два, три, чотири, біла сука — пластмасова, вона тримається на підставці з такого ж посполитого матеріалу, пальці Ірис переміщають її дошкою з простого картону, на якому криво намальовані будинки, пагорби й ріки. Інес випадає п’ять. Готова й нетерпляча жовта сука кидається стрімголов у забіг, один, і вона здіймає куряву на дорозі, два, і вона перестрибує живопліт, три, і вона зупиняється посеред калюжі, в якій виблискує місяць, щоб сьорбнути води, чотири, й вона підіймається пологим схилом угору, п’ять, і вона на подвір’ї ферми, вона біжить, не зупиняючись, біла сука залишилася позаду, а тим часом жовтої вже майже не видно, вона біжить як ніколи швидко, адже вона жадає мене, я належатиму їй, тому жовта сука так старається, вона хоче заслужити мене своїм видатним тріумфом — один, два, три, чотири, п’ять, шість — як вам щастить, місіа Інесіто, ходіть-но знову: чотири, один, два, три, чотири — я належатиму Інес, тому що жовта сука покладе мене їй у руки, до того як вони перетворяться на задерев’янілі руки Пети, які зроблять мене її бранцем, вона заволодіє моїм членом, і він гнитиме всередині її гнилої піхви, повної ненажерливих червів, жовта сука рятує мене він рук старої: біжи, біжи, жовта суко, виючи на місяць і переслідуючи його проміння, пластмасову суку вже зовсім не видно, старі репетують, стискають руки, читають молитви, вони вже не знають, за кого вони вболівають,

1 ... 117 118 119 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"