Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Релі вдихала повітря рівно декілька секунд. Губи Веймонда були мокрими й пухкими. Раніше принцеса навіть не думала про те, що торкатись до них може виявитись такою насолодою. Та, швидко згадавши, що повинна взагалі-то робити штучне дихання, принцеса притулилась своїми губами до його щільніше і видихнула йому в рот якомога більше повітря, а тоді…

Почула рух під лівою рукою. Очі Веймонда швидко розплющились.

Принцеса не відразу зрозуміла, що трапилось, адже увесь час тримала очі заплющеними. І лиш рух під лівою рукою змусив її второпати ― біда, біда, біда!

― …

― …

Очі Веймонда були просто по п’ять копійок і дивилися прямо на неї!

Рвучко відскочивши від Короля Скорпіонів і опустившись на прибережні каміння, принцеса ніяково зронила:

― Ти… прокинувся.

Та Веймонд дивився так пильно і так проникливо, що принцеса відчула, як багровіють її щоки. А ще й Лісанна та Давіс! Вони ж весь час були тут і все бачили!!!

Як же… як же вона могла так вчинити?! Подумати тільки, робити штучне дихання Королю Скорпіонів, могутньому веркастру, який просто не може втонути!

Мабуть, гіршого сорому годі й шукати!

Принцеса рвучко скочила із каміння і забелькотіла:

― Ні-ні-ні-ні-ні! Це… це не те, що ти подумав! Я… я просто… хотіла…

Веймонд також підвівся, аби рушити прямо на неї. Обличчя його уже охоплювала бешкетна посмішка. В образі юнака його волосся було коротким і зараз дуже елегантно спадало на мокре обличчя. А сорочка на грудях…

Від однієї думки про це принцеса зашарілася ще більше! Хотілося провалитися крізь землю… ні, глибше! Прямісінько у пекло, і піджаритися там за усі свої гріхи!!!

Релі ступила крок назад, та не розрахувала ― каміння там уже не було, одна лиш вода бездонного озера!

Відчула, що падає, принцеса уже запізно. Схопитися не було за що, обидві ноги зісковзнули із каменів… І вже впевнившись в тому, що зараз зануриться в блаженну холодну воду, котра зможе хоч трохи охолодити її внутрішній жар, принцеса заплющила очі.

Та падіння не сталося. Відчувши, як хтось ухопив її за руку, принцеса жалібно розплющила очі. Просто перед нею стояв Веймонд, все ще в обліку юнака, і тримав її за долоню. Він робив це так легко, мовби вона була просто пушинкою. А принцеса, до слова, просто повисла на ньому ― один крок, і вона опиниться у воді.

― Ти робила неправильно, ― прозвучав його харизматичний голос. Релі відчувала, що щоки її уже помідорово червоні. Якщо тільки не бурякові, і якщо існує ще більш насичений колір. Подумки старалася відігнати сферу світла якомога далі, тільки б вона не підсвітила її обличчя і не розкрила усю її внутрішню сутність!!

Веймонд ж протягнув абсолютно спокійно, з ноткою пустощів:

― Потопельників так не рятують.

Релі так і хотілося вигукнути «та який же ти бісів потопельник!! Ти вдав, що потопельник, щоб убити мене!! Щоб знищити мене цілком!!», та вона стояла, як риба, набравши в рот води.

Очі її спрямувалися на руку, за яку він її тримав. Його пальці ніжно обхоплювали її, і він… він торкався її, хоча раніше явно відчував певну відразу щодо цього, причини чого принцеса ніяк не могла зрозуміти.

Та чомусь Релі таки знайшла в собі сміливість бовкнути:

― А… як… як рятують?

І в ту ж мить Веймонд притягнув її за тендітну руку, блискавично притуляючи до себе. А ще за мить вони обмінялися місцями, і тепер юнак був ближче до води, а Релі до стіни печери. Погляди їхні були приковані одне до одного, і від цього усе всередині почало поступово загорятися…

І тільки Релі відчула, як усе її тіло пронизують дивні мурашки, роздався вкрай знуджений зухвалий голос Лісанни:

― Ей, ей! ― у її руках з’явилась тьмяна сфера світла, що освітила їхні з Давісом вкрай злючі обличчя. ― Ви… ви! Ви довго іще будете…?

Тепер уже Релі була ініціаторкою розірвання доторку. Різко відскочивши від Веймонда, котрий попри все залишався абсолютно спокійним, вона підбігла до слуг, що сиділи на камені трохи далі і…

Принцесу охопило усвідомлення…

Це ж вони! Вони все влаштували!

Давіс вишкірився, спостерігаючи її шоковане обличчя:

― Що? Чому ти так дивишся? ― сердито буркнув він. Ех, ввічливості цим двома таки точно бракує…

Релі одним рухом прикликала свою сферу з поверхні озера, яку подумки відправила туди ще у момент свого майже здійсненого падіння у воду. Нахабні обличчя Лісанни й Давіса нітрохи не змінилися навіть тепер, коли принцеса могла чітко їх розгледіти.

Обличчя її сповнилось роздратуванням:

― Це ж ви…. Ви… ти… ― не в змозі владнати з емоціями, вона рвучко озирнулася до Веймонда, а він лиш знизав плечима, і очі його блиснули, як завжди, з ноткою пустощів.

― Я… Я думала ти… ти наковтався води і…

Принцеса й не помітила, що продовжувала іти просто на Веймонда, врешті-решт змусивши юнака притулитися спиною до стіни печери.