Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

73

Напитися за кошти Дениса прийшов майже весь поверх, а також кілька людей не з гуртожитку, яких він майже не знав. Вони святкували в іншому крилі, здебільшого на кухні та в його кімнаті, що була навпроти. Гомін голосів і сміх, змішані з музикою, що ритмічно гриміла в динаміках, заповнили гуртожиток.

Як зазвичай, присутні розділилися на групи, знайшовши компанію за інтересами. Сам іменинник більшість часу проводив у себе в кімнаті, іноді заглядаючи до друзів, котрі зависали на кухні. Перебувати всі в одному місці не могли: просто не влізли б.

- Друзі, - п'яним голосом бурмотів Денис, зупинившись посеред кімнати. - Хочу подякувати вам усім за те, що прийшли. Я вас люблю. П'ємо, - він підняв пластиковий стаканчик вище за голову і в мить осушив його.

Через велике скупчення народу в кімнаті стало душно, а холодна випивка не допомагала врятуватися від спеки. Люди раз у раз приходили, заглядали до нього і, кинувши кілька вітальних слів, зникали на кухні. Також вистачало тих, кому компанія Дениса здавалася цікавою, і вони залишалися з ним.

Місця було мало: на одному ліжку - п'ятеро осіб, на іншому - шість, і стільки ж на підлозі. Стіл прибрали в кут, щоб звільнити більше простору, дехто вмостився на стільцях ближче до випивки.

Четверо друзів теж прийшли, які б думки не виникали з приводу цієї людини. В момент їхньої появи більшість уже були досить п'яними й безмежно щасливі бачити всіх, кого підносила їм доля. Друзі прийшли не з порожніми руками: Коля притягнув пару пляшок дорогого віскі, чому Денис був дуже вдячний. Підвищувати градус варто поступово, тому, коли в кімнату зайшли дівчата, він простягнув їм по стаканчику з шампанським.

Не змовляючись, Аня з Лєрою підійшли до столу, де таких стаканів стояло ще пару десятків, і поміняли на інші. Останні місяці зробили їх параноїками.

Побачивши Лоліту й Мирославу, що ледь не билися за місце на ліжку, двоє подруг сіли на незручних стільцях ближче до них і вирішили нарешті випити.

Влад із Колею стояли біля дверей і  переглядалися. Стіни резонували від музики, підлога вібрувала під їхніми ногами. Спека і гамір поглинали простір, від чого Влад відчув незвичну тривогу. Повернувши голову до виходу, помітив Мирона, котрий теревенив з Артуром Сироватським.

Їх бесіда тривала недовго. Коли одногрупник зник, Влад рушив до Мирона. Закинув руку йому на плече і повів коридором якомога далі від зайвих вух.

- Що ти тут забув?

- І тобі привіт, Владику, - посміхнувся Мирон, скидаючи його руку. - Мене покликали.

- А пустили як? На дворі вже дев’ята година. Що, Марк слівце замовив перед мамкою?

- Таких подачок не потребую. За пару купюр ваші вахтерки пропустять будь-кого, і я тут не вперше. Ось такі в нас продажні люди.

- Я в курсі. Це ти мені статейки під подушку ховаєш? Може, краще зараз скажеш усе й одразу?

- Які... статейки? - Мирон забігав очима.

- Знаєш же. Тільки навіщо? Я вже зрозумів, у вас є компромат на мене, що далі? Відразу пишіть ваші вимоги. Нудно стає.

- Пиши запитання. Я не знаю, про що ти.

Влад шумно видихнув, відчуваючи, як гнів підступає до скронь. Він мовчав, поки купка дівчат проходила від дальньої кімнати до кухні. Серед них Юля з Алісою і Кіра, чиї підбори стукали так, що, здавалося, відбивалися луною в кожному кутку гуртожитку. Вони привіталися з хлопцями та вирушили в інше крило.

- Коротше так, - Влад кинув погляд на Мирона. - Якщо дізнаюся, що всю ту фігню твориш ти, я тебе приб'ю.

- Не дізнаєшся, - знущався він. - Не хочу витрачати на тебе час.

Мирон заглянув на кухню, а Влад повернувся в кімнату, де п’яні голоси викрикували тости, а повітря було густе від парів алкоголю і тютюнового диму.

- Що він тут робить? - Лєра підійшла до брата.

- Схоже, прийшов людям траву штовхати, - припустив Влад. - На такій вечірці можна добряче заробити. Але мені здається, тут щось іще.

Їхні серйозні обличчя привернули увагу Дениса. З червоними щоками та усмішкою він наближався до них, а, зупинившись, обійняв дівчат за плечі.

- Ваше здоров'я, - іменинник підняв руку зі склянкою, що була на плечі Ані, і поспішив випити. Не припиняючи обіймати їх, притягнув віскі до себе, а разом з ним і Аню.

- Господи, що я тут роблю? - Влад закотив очі, відчуваючи запах перегару, що йшов від Дениса.

- Ось і я про те саме, - додав Коля.

Ден відпустив дівчат і розплився в усмішці.

- Народе, граймо в крокодила! - він звернувся до всіх. - Як минулого разу.

Почувся задоволений вигук, і тільки чотирьом друзям було не цікаво. Якщо вони з’являлися на подібних святах, то намагалися залишатися осторонь. Адже зазвичай будь-яка гра тут закінчувалася алкогольним отруєнням або сотнею жалюгідних відео в історії кожного студента. Тому ганьбитися вони воліли тільки у своїй компанії.

- Загадувати можна що завгодно, - продовжував пояснювати Денис. - Без права на відмову.

- Тоді давай ти будеш першим, - посміхнувся Влад і перейшов на шепіт. - Отже, ти в нас викрадач дамських сердець. Ну, покажи це.