Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Це нічого, мені вже доводилося куштувати таке за кордоном. Його там подають із овочами, запеченими на грилі, але головний смак додає пряний ягідний соус. Дуже непогано скажу я тобі, – приголомшив він мене.

– Який жах! І що, справді їстівне? І якщо овочі запікали, могли й м'ясо підсмажити, якщо на те пішло, – не розуміла я такої логіки.

– На той момент я був дуже голодний, і мені все було смачно, і м'ясо було дуже тонко нарізане, тож особливо й не зрозуміти смаку, – зізнався він.

– До речі, тобі не здається, що та жінка, що до нас підійшла... Що з нею щось не так? Вона ніби відрізняється, я не знаю, як це пояснити, – вирішила я залучити Ніка у свої роздуми.

– Так, я також звернув увагу. Можливо, я помиляюся, але мені здається вона просто людина.

– Тобто? – не одразу зрозуміла я його логіку.

– Ну, дивись, тобі не здається, що вона схожа на місцевих жителів того поселення, колишніх мисливців на драконів. У неї звичайні риси обличчя, звичайний колір волосся, як і у всіх у тому селі – русявий. І вона виглядає затишно і по-домашньому, як мама чи бабуся, яка обов'язково загодує тебе пиріжками, – вирішив він так культурно скрасити її пишні форми. Але він мав рацію, вона якраз прямувала до нас з підносом і якщо придивитися, то виглядала жінка дійсно звичайно, як моя мама чи бабуся, так, як проста людина без краплі магії. Я ще раз обвела поглядом зал, і мене осяяло, що всі тут чимось, але виділяються, я настільки звикла бути в оточенні магів, що цього навіть не помічала, але дракони та їхні нащадки, навіть будучи в людській подобі, все одно виділялися. з натовпу. Усіх оточує якась аура чаклунства, і її не те, щоб видно, швидше вона відчувається якось внутрішнім єством. Можливо, саме тому Августію вдалося зібрати в Альянсі нащадків драконів, навряд чи він спочатку знав, де і хто з них живе, він просто їх бачив.

– «Цікаво, якби я раніше це знала і вміла бачити магів, чи змогла б тоді в Мерілі відразу визначити що старий це маг, а жителі всі мертві?», – задумалася я, але мої роздуми перервав апетитний аромат, який змусив забути про все, крім їжі.

Як добре, що нам принесли не сире м'ясо. Це була страва з картоплі та оленини, щось на зразок рагу, овочі у вигляді салату давалися окремо. Загалом обідом ми залишилися задоволені. До нього додавався ще келих дивного напою, але нам він теж сподобався, а вдаватися в подробиці з чого він складається, ми не ризикнули.

Ні з ким поговорити окрім один одного, так і не вдалося, бо всі окрім нас говорили драконячою мовою. Так, я дійшла висновку, що це саме  мова драконів, ну а яка ще може бути, якщо на ній розмовляють виключно дракони. Нам залишається лише слухати та не розуміти нічого. У цей момент ми з Ніком почувалися, як не у своїй тарілці. Хоч Орн і переконував, що ми з однієї раси, зараз це не відчувалося зовсім, пишна жінка, що приносила нам поїсти і те, здається ріднішою.

Тільки ми збиралися йти, як до нашого столика підскочила та дівчина, яку я бачила на терасі.

– Привіт, – звернулася вона до Ніка, з променистою усмішкою на обличчі. – І як вам наша високогірна кухня, припала до смаку? – говорила вона дуже чудово мовою королівства, і на тлі незрозумілого гулу це навіть різало слух.

– Добридень! – здивувався Нік. – Так, все було дуже смачно, – зізнався він.

– Пані Меланія готує бездоганно, і дуже любить експериментувати у готуванні. Вигадує якісь нові страви, – захопилася похвалою ця дівчина.

– Скажіть, – подала я ознаки життя, чим здивувала прибулу, яка, судячи з усього, дійсно мене навіть не помітила, або усвідомлено мене ігнорувала. – Я так розумію пані Меланія не дракон. Як вона тоді тут з’явилася? – запитала я те, що цікавить мене, але незнайомка з бездоганним волоссям не поспішала з відповіддю. Я нахабно влізла в їхню розмову, що їй точно не сподобалося, і це не залишилося непоміченим. Її погляд був промовистішим за все, що можна побачити. Я вперше зрозуміла, як почувається тарган, і це було відчуття чогось огидного і незначного.

– Це що? – все ж таки вирішила вона мені відповісти.

– Перепрошую…, це? – здивувалася я тому, що вона відкрито, говорить про своє ставлення до мене. Тільки причину цього я не могла зрозуміти.

– Ах..., Нілла здається, згадувала, що є ще одна, що пробудилася, – почала вона говорити ніби сама з собою. – Отже, це ти! – ще раз окинула вона мене зневажливим поглядом. А я тим часом намагалася зберігати спокій, мало які тут ще фурії водяться, з кожною зустрічною мені не хотілося з'ясовувати стосунки, але я справді була вже на межі.

– Отже, це я! І наскільки розумію, на моє запитання ви не дасте відповіді?

– Ну чому ж, якщо Ніку це теж цікаво, то я відповім, – почала вона, звертаючись безпосередньо до того, хто мовчки спостерігав за ситуацією. І якщо така справа, я теж вирішила поговорити з Ніком.

– Нік, а чому ти не представив мені свою нову знайому? Я так розумію, ви ж вже встигли познайомитися, – зауважила я, а Нік у свою чергу з цікавістю та азартом спостерігав за тим, що за спектакль перед ним розігрується і своїм питанням я нагадала йому, що якщо вони знайомі, він мав нас зарекомендувати.

– Справді, але Анко, щоб тебе з нею знайомити, я спершу маю її знати, а крім того, що цю дівчину звуть Селіна, я нічого про неї не знаю, – зізнався він, усміхаючись, і ця його заява трохи зачепила даму, що стояла перед нами, що в свою чергу порадувало безпосередньо мене.