Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американський психопат 📚 - Українською

Читати книгу - "Американський психопат"

958
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американський психопат" автора Брет Істон Елліс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 132
Перейти на сторінку:
вісімдесятих, на цьому континенті й на всіх інших, і що у них є Г’юї Льюїс, вокаліст, музикант та автор, якого неможливо перевершити.

У ліжку з Кортні

Я в ліжку Кортні. Луїс в Атланті. Кортні труситься, вона притискається до мене і розслабляється. Я перекочуюсь з неї на спину й опиняюсь на чомусь твердому, вкритому шерстю. Витягаю з-під себе іграшкову чорну кішку з блакитними камінцями замість очей, здається, я бачив таку, коли купував різдвяні подарунки. Я не знаю, що й сказати, тож, затинаючись, видаю:

— Лампи Тіффані… знову в моді.

Я ледве бачу її обличчя в темряві, але чую зітхання, тихе й болісне, звук відтикання пляшечки з ліками, її тіло кудись пересувається. Я кидаю кішку на підлогу, підводжуся, йду в душ. «Шоу Патті Вінтерс» зранку було про красивих лесбійок-підлітків, і це було так еротично, що довелося лишитися вдома, пропустити зустріч і двічі подрочити. Не маючи мети, я незвично багато часу проводжу в «Сотбіз», знуджений і збентежений. Минулого вечора я вечеряв із Жаннетт у «Шезлонгах», вона виглядала втомленою і мало їла. Ми розділили на двох піцу за дев’яносто доларів. Висушивши рушником волосся, я вдягаю халат «Ральф Лорен» і повертаюся до спальні, починаю вдягатись. Кортні палить сигарету, дивиться «Вечірнє шоу з Девідом Леттерманом», дуже тихо.

— Ти подзвониш мені до Дня подяки? — питає вона.

— Можливо, — я застібаю сорочку, дивуючись, що я взагалі тут роблю.

— Що будеш робити? — питає Кортні, повільно вимовляючи слова.

Моя відповідь очікувано прохолодна.

— Вечеря в «Рівер Кафе». Потім, певно, у бар «Au».

— Непогано, — буркоче вона.

— А ви з… Луїсом? — запитую я.

— Ми мали вечеряти з Тадом та Морою, — зітхає вона. — Але, здається, вже не будемо.

— Чому? — я надягаю жилетку, чорний кашемір від «Поло» і думаю, що мені справді цікаво.

— О, ти ж знаєш, як Луїс ставиться до японців, — починає Кортні, її очі вже видаються скляними.

Вона не продовжує, тож я роздратовано кажу:

— Логічно. Продовжуй.

— Луїс відмовився грати в «Трівіал Персьют»[165] у Тада та Мори минулої неділі, бо у них у гостях був Акіта, — вона затягується.

— Ну і… — пауза. — Що сталося?

— Пограли в мене.

— Я не знав, що ти палиш, — кажу я.

Кортні сумно всміхається, але якось тупо.

— Ти просто не помічав.

— Гаразд, визнаю, ти мене присоромила, але тільки трошки.

Я підходжу до дзеркала «Марліан», яке висить над тиковим столом «Соттсасс», щоб переконатися, що вузол на моїй краватці «Армані» з візерунком пейслі не перекрутився.

— Слухай, Патріку, — каже Кортні з зусиллям. — Можемо поговорити?

— Ти чудово виглядаєш, — зітхаю я, повертаючи голову, посилаю їй поцілунок рукою. — Нема про що говорити. Ти виходиш за Луїса. Наступного тижня, не просто так.

— Правда, дивно? — саркастично питає вона, але без розчарування.

— Читай по губах, — кажу я, повертаючись до дзеркала. — Ти чудово виглядаєш.

— Патріку?

— Так, Кортні?

— Якщо до Дня подяки вже не побачимося… — Вона збентежено змовкає. — Гарного тобі свята?

Я дивлюся на неї, перш ніж рівним голосом відповісти:

— Тобі теж.

Вона підбирає іграшкову кішку, гладить її по голові. Я виходжу в коридор, прямую до кухні.

— Патріку? — м’яко кличе зі спальні Кортні.

Я зупиняюсь, але не обертаюсь.

— Що?

— Нічого.

«Сміт і Воленський»

Ми з Крейґом Мак-Дермоттом «У Гаррі» на площі Ганновер. Він палить сигару, п’є мартіні зі «Столичною Крістал», питає, як правильно носити нагрудну хустинку. Я п’ю те саме й відповідаю. Ми чекаємо Гарольда Кернса, котрий у вівторок повернувся з Лондона, він на півгодини запізнюється. Я нервовий та нетерплячий, і коли кажу Мак-Дермотту, що треба було запросити Тодда чи хоча б Гемліна, у якого точно був би кокаїн, він знизує плечима і каже, що може ми знайдемо Гемліна в «Дельмоніко». Але в «Дельмоніко» Кернса нема, тож ми прямуємо далі від центру до ресторану «Сміт і Воленський», у якому один із нас замовив столик на восьму. На Мак-Дермотті двобортний шерстяний костюм на шість ґудзиків від «Черруті 1881», бавовняна сорочка від «Луїс, Бостон», шовкова краватка «Данхілл». Я вбраний у двобортний шерстяний костюм на шість ґудзиків від «Ерменеґільдо Зенья», смугаста бавовняна сорочка «Лучіано Барбера», шовкова краватка від «Армані», замшеві модельні черевики «Ральф Лорен», шкарпетки «І. Джі. Сміт». Чоловіки, зґвалтовані жінками, — це тема вранішнього випуску «Шоу Патті Вінтерс». Я сиджу за столиком у «Сміт і Воленський», ресторан, на диво, порожній, я на «Валіумі», п’ю червоне вино, недбало думаю про мого кузена в Сент-Олбані, штату Вашингтон, який нещодавно зґвалтував дівчину і відгриз їй мочки вух, неадекватно радію тому, що не замовив хешбрауни[166], згадую, як ми з братом колись разом їздили верхи, грали в теніс… Усе це палає в моїй пам’яті, але Мак-Дермотт затуляє собою ці думки, коли нам приносять вечерю, він помічає, що я не замовив хешбрауни.

— Що таке? Не можна їсти в «Сміт і Воленський» і не замовити хешбрауни, — скаржиться він.

Я уникаю його погляду, торкаюсь сигари в кишені мого піджака.

— Боже, Бейтмене, ти маніяк довбаний. Надто довго був у «Пі енд Пі», — буркоче він. — Ніяких хешбраунів.

Я не відповідаю. Як мені пояснити Мак-Дермотту, що в мене зараз дуже розібраний період, що я бачу, що стіни пофарбовані у яскравий, майже болючий білий колір, він сяє й пульсує під флуоресцентним світлом. Френк Синатра десь співає «Чаклунство». Я витріщаюсь на стіну, прислуховуюсь до слів, раптово мені хочеться пити, але наш офіціант приймає замовлення у великої компанії японських бізнесменів, а хтось, чи то Джордж Мак-Гован, чи то Тейлор Престон за столиком за ними, у чомусь від «Поло», дивиться на мене підозріло, і Мак-Дермотт досі дивиться на мій стейк із цим ошелешеним виразом обличчя; один із японських бізнесменів тримає рахівницю, другий намагається вимовити слово «теріякі», ще один підспівує пісні, спочатку про себе, потім вголос, і всі за столиком сміються, це дивний, не зовсім іноземний звук, а він піднімає палички, впевнено трусить головою, передражнюючи Синатру. Він роззявляє рот, і от що з нього виходить: «Цей хитлий, звабний погляд… це бозевільне цаклунство…»

Щось по телевізору

Я вдягаюсь для зустрічі з Жаннетт, ми йдемо на новий британський

1 ... 117 118 119 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американський психопат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американський психопат"