Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

18

I недарма Шиллер казав, що кантівські міркування з цього приводу можуть задовольнити хіба що рабів, а Штраус просто кепкував з цього доказу. — Берліоз майже дослівно цитує статтю П. Васильєва «Богъ» в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона (1894, т. 4, с. 208): «…Шиллер говорит, что Кант проповедует нравственность, пригодную только для рабов. Штраус насмешливо замечает, что Кант к своей системе, по духу противной теизму (тобто атеїстичної — Ю. Н.), пристроил комнатку, где бы поместить Б.[ога]».

Шиллер (Фридрих фон Шиллер — Friedrich von (Johann Christoph) Schiller, 1759–1805) — видатний німецький драматург та філософ, який вивчав філософію Канта й вважав себе його учнем.

Штраус (Давид Фридрих Штраус — David Friedrich Strauss, 1808–1874) — німецький теолог, філософ-протестант, автор двотомової книги «Життя Ісуса» (Das Leben Jesu kritisch bearbeitet, 2 Bde., 1835–1836), який, виходячи з того, що релігія базується не на фактах, а на ідеях, обстоював мітологічність Евангелій, вважаючи Ісуса Христа реальною історичною особою.

19

…років на три до Соловків! — Соловки — Соловецький монастир, заснований у XV ст. на групі островів у Білому морі. У ХVІ—ХХ ст. ст. був місцем заслання. У 1923 р. на його території було створено Соловецький табір особливого призначення (Соловецкий лагерь особого назначения — СЛОН) та Соловецька тюрма особливого призначення (Соловецкая тюрьма особого назначения — СТОН) для політичних в’язнів. Соловки віддавна набули в народі зловісної слави. У 1991 р. монастир повернуто Російській православній церкві.

20

…розуміючи, що користи від лежачого немає більше жодної, спалюють його в печі. — Сатана недарма каже про трупоспалення як про єдиний спосіб поховання померлого. Ще 7 грудня 1918 р. Ленін особисто підписав декрет СНК РСФСР «Про цвинтарі та поховання» (О кладбищах и похоронах), яким православна церква та інші конфесії відсторонювалися від поховальної справи, та в якому підкреслювалася бажаність кремації померлих, а в засобах масової інформації була розгорнута антирелігійна кампанія під гаслом «Даешь крематорий — кафедру безбожия!», було створено навіть блюзнірське «товариство любителів кремації» та оголошено конкурс на проєкт першого в республіці крематорію. Для більшості населення цей новий сатанівський спосіб поховання був неприйнятний: православна церква його не визнає. Перший крематорій у Москві був відкритий 1927 р. у переобладнаній на цю мету церкві Преподобного Серафіма Саровського і Анни Кашинської Донського монастиря за проєктом архітекта Д. П. Осипова (проіснував до 1972 р.). Печі та все обладнання було закуплено у Німеччині. Урни з прахом померлих ховалися або в землі, або встановлювалися у спеціяльному сховищі — колумбарії («голуб’ятні»); для визначних діячів СССР під колумбарій було відведено місце у кремлівському мурі, між Нікольською та Сенатською вежами. Тема кремації була «на слуху» в час написання роману. Так було поховано і стятого Берліоза (Кремація, ти кажеш, о другій?), і спалено злощасного барона Майґеля. Так згодом було спалено й поховано і автора проєкту Донського крематорію (1934), і автора роману (1940).

21

Які до вподоби? <…> Ну, «Наша марка»… — Бездомний зумисно назвав непосполитий ґатунок цигарок, які, можливо, полюбляв сам Булгаков (він палив цигарки), але які не всюди можна було придбати у Москві — фірмові цигарки Донської державної тютюнової фабрики (колишня ростовська фабрика «В. І. Асмолов і К°», Ростов-на-Дону) вважалися одними з найкращих. Щоправда, цигарки під такою ж назвою випускалися й іншими тютюновими фабриками, дешевші. У час написання роману в Москві були популярні цигарки «Бокс», «Прибой» «Пушки», «Норд» (згодом «Север»), «Пачка», «Біломорканал» (дешевші) та «Казбек», «Дюбек», «Ява», «Люкс», «Герцеговина-Флор» та ін. (дорожчі). Цигарка (папіроса) являла собою рурку (гільзу) з цигаркового паперу, одна третина довжини якої була набита тютюном, а в решту був вставлений сувій з цупкого паперу, який правив за цибух. Сигарет у час написання роману в СССР не виробляли. Сільське населення палило самокрутки з тютюну та махорки власного виробу та газетного паперу (найкращим вважався папір газети «Правда»).

22

…сяйнув синім і білим вогнем діямантовий трикутник. — Трикутник — широко поширений символ в окультних науках (вивчення надприродних сил), що символізує триєдність тіла, душі та духу людини. У християнстві трикутник символізує триєдність Бога Отця, Бога Сина та Святого Духа. Зображення в оточеному променями трикутнику ока є символом Божого промислу, всезнання, всебачення — всевидюще око. Волянд, «спеціяліст від чорної магії», у романі саме й наділяється властивостями всевидющости та всезнання.

23

А хто саме? Вороги? Інтервенти? — Йдеться про учасників громадянської війни та військової інтервенції 1917–1922 р. на боці Білої гвардії Німеччини, Австро-Угорщини, Японії та країн Антанти (Франція, Велика Британія, США) проти пореволюційної Росії та їх симпатиків, яких і під час дії роману, в атмосфері тотальної шпигуноманії, в СССР підозрювали у шпигунстві, шкідництві та тероризмі. Під особливу підозру підпадали емігранти та іноземці. Фраза, що її вимовляє іноземець при ворожінні, нагадує укладання гороскопа за правилами астрології, за розташуванням зірок та планет по «домах», тобто по сузір’ях зодіяка, у момент народження людини. Проте він не питає Берліоза про день його народження. Він його знає. Відтак наперед знає його подальшу долю й без гороскопа («…тільки-но людина наладиться з’їздити до Кисловодська <…> дріб’язкова, здавалося б, справа, та й цього зробити не може, бо хтозна чого зненацька візьме — послизнеться й потрапить під трамвай!» — див. прим. [22]).

24

…зайду до себе на Садову… — Назва вулиці Садової 40 разів згадується у романі. У будинку № 302-біс на цій вулиці мешкають Берліоз, Лиходєєв, Анничка, Босой та інші епізодичні фігуранти описуваних подій, у квартиру № 50 цього ж будинку вселяється Волянд зі своїм почтом, при цій вулиці розташований театр Вар’єте. Про довжину цієї збірної вулиці Садового кільця (див. прим. [8]) у романі свідчить номер будинку 302-біс. Найближчими до Патріярших ставів є Садова-Кудринська та Велика Садова вулиці (тобто ділянка Садового кільця від Кудринського до Тріюмфального майдану). Саме ці дві вулиці слід вважати прототипом Садової вулиці в романі.

25

…іноземець витяг із кишені вчорашнє число «Літературної газети»… — «Літературна газета» (Литературная газета) — друкований орган Федерації об’єднань совєтських письменників (ФОСП, з 1929 р.), Російської асоціяції пролетарських письменників (РАПП, з 1930 р.),