Читати книгу - "Таємничий острів"

— Та ніколи в світі, — повторював Пенкроф, — ніколи в світі Боб Гарвей, якщо він добрий моряк, не відважиться зайти в протоку! Він розуміє: варто налетіти шквалу, і бриг розіб’ється на друзки! А чого він вартий без корабля?

Тим часом бриг підходив до острівця Порятунку, тримаючи курс на його південний виступ. Віяв слабенький бриз, течія майже не відчувалася, і Боб Гарвей мав змогу скерувати корабля, куди заманеться. Піратські шлюпки вже розвідали фарватер, і тепер бриг сміливо плив пройденим ними шляхом. Наміри Боба Гарвея були цілком ясні: кинути якір навпроти Комина і ядрами відповісти на кулі, що досі нищили його людей.

Ось «Швидкий» підійшов до краю острівця; ще кілька хвилин, і бриг легко обігнув його, підняв косий грот і, тримаючись круто до вітру, вийшов на траверс річки Вдячності.

— От, бандити, пруться-таки! — крикнув Пенкроф.

Цієї хвилини до Сайреса Сміта, Айртона, моряка й Герберта прибули Наб і Гедеон Спілет.

Журналіст і його напарник вирішили, що настав час покинути свою засідку поблизу гирла річки Вдячності, звідки нічого не вдієш проти брига, і повелися дуже мудро. В такий небезпечний і вирішальний момент, коли мав початися жорстокий бій, краще було триматися вкупі. Гедеон Спілет і Наб, ховаючись за скелями, перебігли до Комина, та все ж на них посипалася злива куль, які, щоправда, не завдали їм шкоди.

— Спілете, Набе! — вигукнув інженер. — Вас не поранило?

— Ні, — відповів журналіст. — Тільки зачепило кілька разів рикошетом! Але, гляньте, цей клятий бриг заходить у протоку!

— Атож! — відповів Пенкроф. — І не пізніше як за десять хвилин може стати на якір перед Гранітним палацом!

— Ви придумали, що робити, Сайресе? — запитав журналіст.

— Поки не пізно і каторжани не встигли нас помітити, треба сховатись у Гранітному палаці.

— Я так само думаю, — погодився журналіст, — але ми опинимося, наче в пастці…

— Про все подумаємо дома, — урвав його інженер.

— Отже — до Гранітного палацу! Та мерщій! — крикнув журналіст.

— Чи не дозволили б ви, пане Сайресе, зостатись нам із Айртоном у Комині? — запитав моряк.

— Навіщо, Пенкрофе? — відповів Сайрес Сміт. — Ні. Не треба розпорошувати сил!

Не можна було втрачати ні секунди. Колоністи вибігли з Комина. Невеликий виступ гірського пасма приховував їх від бандитських очей, однак вибухи гарматних пострілів, що шматували скелі, свідчили: «Швидкий» підійшов зовсім близько.

Ускочити в кошик підйомника, піднятися до дверей Гранітного палацу, де з учорашнього дня сиділи замкнені Топ і Юп, кинутись до урочистої зали — все це забрало кілька хвилин.

Колоністи вчасно повернулися додому: крізь просвіти в листі вони побачили, що огорнений димом пострілів «Швидкий» уже йде в протоці. Вони навіть мусили відійти од вікон, бо всі чотири корабельні гармати безперервно палили сліпма по засаді поблизу річки Вдячності й по Комину, хоч там нікого вже не було. Скелі розліталися на шматки, і кожен вибух пірати вітали гучним «ура».

Проте колоністи все ж таки сподівалися, що поставлена за наказом Сайреса Сміта зелена завіса добре маскує вікна й тому ніщо їм не загрожує, аж раптом ядро пробило двері і влетіло в коридор.

— Прокляття! — крикнув Пенкроф. — Нас виявили!

Можливо, колоністів ніхто й не бачив, та, напевне, Бобові Гарвею закортіло перевірити, чи не приховує чогось надто підозріла зелень на гранітній кручі, і він звелів ударити по ній ядром. А коли й друге ядро, пробивши завісу з листя, відкрило в кручі зяючий отвір, розбійник наказав обстріляти її з усіх гармат.

Становище колоністів стало безвихідним. Їхній притулок було виявлено, й вони нічим не могли захиститися від граду ядер, не могли навіть сховатися від скалок граніту, що фонтаном розліталися навсібіч. Тепер їм зоставалося тільки покинути приречене на зруйнування житло і перейти у верхній коридор Гранітного палацу. Та несподівано почувся глухни вибух, а потім — відчайдушні крики.

Сайрес Сміт і його друзі кинулись до вікон…

Величезний, могутній водяний стовп підняв корабля, той розколовся надвоє, і за десять секунд бриг пішов на дно разом із злочинним екіпажем!

Розділ IV

Колоністи на березі. — Айртон і Пенкроф рятують те, що вціліло від брига. — Розмова під час сніданку. — Пенкрофові міркування. — Пильний огляд корабельного корпусу. — Пороховий погріб цілий і неушкоджений. — Нові багатства. — Останні уламки. — Рештки металевого циліндра.

— Бриг вибухнув! — закричав Герберт.

— Атож, вибухнув так, наче Айртон підпалив пороховий погріб! — відповів Пенкроф, кидаючись із Набом та юнаком до підйомника.

— Але що ж трапилось? — запитав Гедеон Спілет, усе ще приголомшений нежданою розв’язкою.

— О, цього разу ми про все довідаємося! — жваво відповів інженер.

— Про що довідаємося?..

— Потім! Потім! Ходімо, Спілете. Найважливіше: піратів знищено!

І за хвилину Сайрес Сміт із Айртоном та журналістом спустилися на берег до Пенкрофа, Наба й Герберта.

Від корабля не залишилося й сліду, навіть щогли не виднілися. Підкинутий водяним смерчем, бриг ліг на бік і затонув — очевидно, вода ринула у величезну пробоїну. Та глибина протоки в тому місці не сягала більше двадцяти футів, і, без сумніву, при відпливі корпус корабля виступить із води.

На поверхні плавали рештки затонулого судна. Запасні щогли, реї, клітки із живими птахами, ящики й барильця, виштовхнуті водою через люки, — усе те поступово випливало з глибини; проте не видно було ні дощок палуби, ні шматків обшивки, тож причина несподіваної катастрофи й далі залишалася невідомою.

За якийсь час обидві переломлені трохи вище основи щогли брига випливли разом з усіма парусами — одні з них були згорнуті, інші — розпущені.

Аби не дати течії віднести в море все оте багатство, Айртон і Пенкроф кинулися в пірогу, щоб відбуксирувати щогли до Гранітного палацу або до острівця Порятунку.

Та коли вони вже вхопилися за весла, їх зупинили слова Гедеона Спілета.

— Ви забули про шістьох піратів, які висадилися на правому березі річки Вдячності, — сказав він.

І справді, не треба було забувати про шістьох бандитів, які пішки добралися до мису Знахідки після того, як їхня шлюпка розбилася об прибережні скелі.

Всі подивилися в напрямку мису. Ніде не виднілося жодного втікача. Очевидно, побачивши, що бриг затонув у водах протоки, вони втекли в глиб острова.

— Ми потурбуємося про них пізніше, — сказав тоді Сайрес Сміт. — Вони озброєні і тому ще небезпечні, але все ж таки їх шестеро проти нас шістьох. Таким чином, шанси в нас рівні. А зараз ми маємо більш невідкладні справи.

Айртон і Пенкроф відштовхнулись від берега і, налігши на весла, попливли по уламки корабля.

Море було спокійне, а приплив дуже високий, бо молодик настав лише два дні тому.

Треба було чекати не