Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 130
Перейти на сторінку:

— Це чорт, здається, так? В слов’янській міфології...

Залом прокотився смішок, і молода жіночка, здається, сконфузилася.

— Я питаю, чи знайомі ви зі співробітником правоохоронних органів, який у деяких колах має прізвисько «Біс»?

— А! — Саша почухав потилицю.— Ні. У мене взагалі серед міліціонерів друзів нема. І людину з таким прізвиськом я не знаю.

— Підсудний Захарченко стверджує, що ви продавали наркотики Наталії Штос. Це правда?

— Ні,— коротко відповів Саша.

Прокурор замислилася.

— Є ще питання? — спитав чорнявий.

— Немає питань, ваша честь,— промовила після паузи прокурор і сіла.

Саша подивився начебто просто в зал, але я міг би заприсягтися, що дивиться він тільки на мене. Моральне спустошення накрило мене, як довга линюча хмара. Червоні штори у цьому залі акумулювали надто багато горя і пилюки. У заґратованих вікнах загубилась і здохла завелика кількість мух. Цього разу я не відчував себе готовим піднятися з місця і почати щось доводити. Всім нам — не лише мені, а й Соні Купер, Русланові Захарченку, рідним Наталії Штос, сумному чоловічкові, навіть жінкам із суддівської колегії,— всім нам конче був потрібен якийсь катарсис. Ми потребували озону. І наче в такт моїм думкам, за вікном почувся гуркіт грому — так близько і оглушливо, наче в будинок влучив артилерійський снаряд.

Адвокат Світлицька знову піднялася:

— Ваша честь, у зв’язку з новими обставинами у справі, а саме, з показами свідка Олександра Тимофєєва, що доводять не тільки те, що Руслан Захарченко не робив смертельну ін’єкцію Наталії Штос, а й те, що він навіть не був присутній у кімнаті в цей момент, сторона захисту просить визнати підсудного Руслана Захарченка невинним за звинуваченням у злочині, передбаченому частиною першою статті 115 Кримінального Кодексу України, і негайно звільнити його з-під варти!

Вимовивши це, Світлицька сіла. Сивий з чорнявим тим часом вже радились. Хвилини зо дві минули у напруженому чеканні. Нарешті судді на чомусь зійшлися. Сивий начепив окуляри і огледів зал. Потім встав, одночасно піднявся чорнявий, за ними піднялася вся суддівська колегія, скочив, наче на пружинах, секретар, а згодом увесь зал. Я чекав, що сивий негайно оголосить вирок, але він сказав наступне:

— Суд оголошує перерву до другого липня. Олександре Тимофєєв, суд просить вас тимчасово не залишати межі міста, ви можете бути знову викликані в якості свідка. На цьому судове засідання оголошується закритим. Наступне засідання відбудется післязавтра, тобто у четвер. Початок о дев’ятій нуль-нуль.

2

У коридорі Саша одразу ж підійшов до мене і схопив за рукав:

— Їдьмо!

Голос у нього при цьому був такий діловий, наче ми з ним давно запланували якусь поїздку і зараз все йде за планом. І тільки-но до нас наблизилася Соня Купер, він безапеляційно повідомив:

— Дитинко, вибач, але я тебе не зможу підвезти. Нам з Данєю треба негайно у справах!

Соня натурально спитала те, що мав спитати я, але не встиг.

— Куди?

— Ми швидко повернемося,— невизначено відповів Саша.

— Сашо, куди?! — раптом несамовито вигукнула вона.

І тут я помітив, що на нас дуже уважно дивиться Світлицька. Перехопивши мій погляд, вона відвернулася і наступної хвилини вже відповідала на рукостискання когось із чоловіків у солідних піджаках, що пройшли повз мене. Вкрай знервована Соня вхопила Сашу за руку:

— Куди ти їдеш? Навіщо?

— Нам треба. І вже час,— Саша вказав на свій наручний годинник з таким виразом, наче це все пояснювало.— На нас чекають.

— Хто? — остаточно злякалася Соня.

Саша взяв її долоньки у свої руки і раптом проговорив до неї дуже ніжно:

— Сонько, ти що? Все буде добре. Нам насправді терміново треба їхати...

Вона не йняла віри. Саша ж тим часом вже змінився — заклопотано відвернувся від неї, і ми швидко рушили сходами на перший поверх. Я згадав, що маю надиктувати в редакцію новину — я ж журналіст, чи вже перестав ним бути? А може, ніколи й не був? Утім, часу на це не було. Саша рухався стрімко і впевнено; Соня дріботіла за нами, вмовляла, упрошувала майже зі сльозами, але його обличчя, таке відкрите й людяне у залі суду, зараз здавалося вкритим кригою. Він був максимально зосереджений на якійсь дуже важливій думці.

— Та зупинися, дурню! — несамовито волала Соня, не встигаючи за нами.

Зробивши зусилля, вона наздогнала нас, вчепилася йому в руку, і на певний час їй дійсно вдалося нас пригальмувати. Але ненадовго. Саша майже брутально відштовхнув дівчину, ми досягли вестибюлю, проминули пост охорони і опинилися на вулиці, яку шалено бомбардувала злива,— і вмить змокли. Соня залишилася

1 ... 117 118 119 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"