Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

в Україні. Ілюзія того, що більшість українців налаштована проросійськи і лише меншість на заході Україні не хоче близької співпраці з Росією, породила в них певність, що на президентських виборах в Україні в будь-якому разі переможе проросійський кандидат. У 2014 році російські розвідувальні служби та «сірі кардинали», скажімо, Владіслав Сурков, геть хибно розуміли ідентичності та лояльності російськомовних громадян України. При цьому Путін був схожий на більшість російських громадян, твердо переконаних, що Помаранчеву революцію фінансували США, Віктор Ющенко був американським лакеєм, його дружина — агенткою ЦРУ, а українські націоналісти «зганяли нещасних українців палицями на головні міські майдани і примушували їх скандувати перед телекамерами “Ю-щен-ко”»[882]. Тенденційне перекручення про американську змову було потрібне росіянам, аби спробувати пояснити дії «тупых хохлов», які організували революцію, не питаючи «старшого брата» — того «брата», який не здатен організувати подібну революцію в Росії.

Після Революції троянд і Помаранчевої революції Росія та інші авторитарні держави заходилися готувати контрреволюційні стратегії, які Томас Амброзіо називає «опірними»[883]. Розпливчасті законодавчі норми проти зарубіжного фінансування поціляло в неурядові об’єднання, чиї цілі та завдання нібито становили загрозу для «суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності, національної єдності, унікальності, культурної спадщини та національних інтересів Російської Федерації»[884]. Скероване проти НУО законодавство стало частиною низки заходів, покликаних запобігти революціям, та слугувало виправданням для придушення опозиційних груп[885]. Опозиційні й неполітичні НУО, що сприяли розвиткові громадянського суспільства, потрапили до тієї ж категорії «зрадників», що і в СРСР: за цією логікою, якщо їх фінансують і підтримують з-за кордону, вони позбавлені «природних» коренів удома. Всього лише за рік після Помаранчевої революції Путін заявив, що відповідні законодавчі новації необхідні для захисту російської політичної системи від «зовнішнього втручання», а також для того, «щоб захистити наше суспільство та громадян від поширення якоїсь терористичної ідеології, людиноненависницької ідеології, що може функціонувати під тією чи іншою вивіскою»[886].

Крім того, російська публічна дипломатія «спирається на традицію радянської публічної дипломатії»[887]. Вони обидві діяли, відкрито вдаючись до переконувань і умовлянь, водночас нишком не гребуючи маніпуляцією, дезінформацією та обманом. Нащадки КДБ, ФСБ та Служба зовнішньої розвідки РФ таємно діють через агентів впливу та підставні організації, а іноді вдаються до «активних заходів» (тобто вбивств). Убивство Литвиненка в Лондоні вписується у давню традицію замахів, здійснених радянським спецслужбами, жертвами яких були, зокрема, лідери українських націоналістів та інші еміграційні діячі. Відкриті різновиди діяльності включають канал RT (раніше “Russia Today”), експансію інформаційних центрів, як-от «РИА Новости» та «Спутник», дискусії у Валдайському клубі з іноземними експертами, створення аналітичних центрів, скажімо, Інституту демократії і співробітництва, та укладення контрактів із західними піар-агенціями.

Влада РФ фінансує діяльність прокремлівських НУО у власній країні, таких як Євразійський союз молоді (відгалуження Міжнародного євразійського руху), «Наші», «Росія молода» та «Молода гвардія». З російської скарбниці також отримують кошти проросійські НУО за кордоном, зокрема радикальні угруповання, як-от Міжнародна молодіжна корпорація «Прорив!», що активно діяла у зонах заморожених євразійських конфліктів[888]. Проросійські НУО почали з’являтися, наче гриби, в Україні у 2009 році, напередодні президентських виборів, а особливо після 2012 року, коли Путін заступив на третій президентський термін[889].

У січні 2015 року в Росії постала організація «Антимайдан», покликана, як і давніші організації, приміром «Наші», «запобігати кольоровим революціям, вуличним заворушенням, хаосу та анархії» в Росії. «Антимайдан», який згуртував суміш невдах, екстремістів і середньовічних «пекельних ангелів», скажімо, «Нічних вовків», запровадив воєнізовану підготовку своїх членів у спеціальних таборах. Ідеологія «Антимайдану» заснована на традиційній українофобії та антизахідній ксенофобії з такими гаслами, як «Майдан = фашизм», «Не забудемо! Не пробачимо!» і «Майдан потрібен ворогам Росії!». Мітинги проти Майдану відбуваються під прапорами Росії, «ДНР»/«ЛНР» і так званої «Донецької Русі»[890].

Російські національні меншини в СНД дедалі частіше стали розглядати як «активних агентів впливу». Перша мобілізація представників російської діаспори відбулася довкола питання про перенесення пам’ятника радянським солдатам часів Другої світової війни з центру естонської столиці Таллінна навесні 2007 року. Ключовим спільником російської «народної дипломатії» стала Російська православна церква, яка використовувала свої впливи на території колишнього СРСР. Фонд «Російський світ», заснований 2007 року зі щедрим державним фінансуванням, мав нагадувати Британську раду, але ця схожість була суто поверховою, зокрема з огляду на те, що частина коштів, що надавалися фондом російським меншинам сусідніх країн, також призначалася радикальним проросійським угрупованням.