Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Проект «Україна». Австрійська Галичина 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Австрійська Галичина" автора Микола Романович Литвин. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 130
Перейти на сторінку:
вони перебували тривалий час, і тим самим асимілювати новоприєднані українські території до імперії Романових. Саме тому проводилися депортації українців, поляків, євреїв, німців. Водночас воєнні злодіяння окупаційної влади посилювали прагнення поневолених народів — українців, поляків, євреїв до визволення від національного та соціального гніту і відродження або створення власних держав. Однак реалізації цих державно-політичних планів завадила нова Версальсько-Вашингтонська система міжнародних договорів: якщо Польщу країни Антанти допомогли відродити, то українські землі були інкорпоровані чотирма державами. На жаль, про геополітичні уроки та етнокультурні катаклізми тієї війни українці знову почали згадувати, коли на українські землі Криму і Донбасу ввійшла регулярна російська армія, втілюючи імперський проект «Новоросія», що спричинило нову хвилю біженців і тисячі жертв невинних мирних мешканців, захисників незалежної України.

Микола Литвин

© М. Литвин, 2016

Прощай, Австріє! Ще не вмерла Україна…

Український патріот із династії Габсбургів — Вільгельм Габсбург-Лотрінген (Василь Вишиваний), який у квітні 1918 р. після поїздки до Одеси й Миколаєва у Копані під Херсоном очолив австрійську військову групу і фактично полк Українських січових стрільців, пильно слідкував за перебігом Української революції, переписувався із митрополитом Андреєм Шептицьким, критикував «русифікаторську» політику гетьмана П. Скоропадського, його зв’язки з великими землевласниками і російськими кадетами. Чи не тому про ерцгерцога-українофіла нерідко ходили чутки як про потенційного претендента на український трон. Утім, і у Києві, і у Львові на гребінь революційної стихії вийшли інші політики. Зростання авторитету В. Вишиваного викликало сум’яття і у польських політиків, які прагнули приєднати так звані «східні креси» і «Східну Малопольщу» до відродженої Другої Речі Посполитої.

У цей час Українська парламентська репрезентація у Відні домагалася від уряду відмови від будь-якого утиску «правнодержавного становища Східної Галичини», зменшення у краї контингенту австрійських військ, заміни військової адміністрації цивільною, виділення коштів для закупівлі на Великій Україні хліба, якнайшвидше повернення до рідних домівок біженців і переселенців, припинення польського терору на Холмщині і Підляшші. Для пожвавлення національного господарського життя у квітні засновано Український банк. Після довготривалої вимушеної перерви у травні проведено з’їзди «Рідної школи», «Союзу українок», які висловилися за активізацію громадської праці українського вчительства і жіноцтва. Почали відроджуватися структури товариства «Сільський господар» і «Пласт». У містах і селах масово приймались протестаційні листи і декларації українців до цісаря Карла I.

У вересні українська вічева хвиля заполонила Львів, Стрий, Дрогобич, Перемишляни, Рудки, Броди, Сокаль, Белз, Жидачів, Золочів, Яворів, Мостиську, Щирець, Жовкву, Миколаїв, Тернопіль, Теребовлю, Заліщики, Ярослав, Копичинці, Збараж, Товмач, Долину, Болехів, Снятин, Печеніжин, Коломию та інші населені пункти. Учасники віч та мітингів вимагали об’єднання всіх українських земель в український коронний край з окремим сеймом, намісником і українською адміністрацією, а також якнайшвидшої ратифікації Австро-Угорщиною Брестського мирного договору. Ці вимоги підтримали також українські і громадські структури Відня. Радикальну резолюцію ухвалило двотисячне повітове віче 7 жовтня у гірському Сколе на Львівщині, висловивши «привіт Українській державі з бажанням злуки всіх українських земель».

Галичани пильно слідкували за революційними подіями у Києві, куди з ознайомлювальними місіями туди неодноразово виїжджали галицькі парламентарі. Регулярними були їхні зустрічі із наддніпрянськими дипломатами в Австро-Угорщині. Перший український посол Андрій Яковлів прибув до Відня ще 26 квітня 1917 р. Уродженець Чигирина після закінчення університету займався адвокатською практикою і журналістикою, був завзятим дослідником козаччини, діячем партії соціалістів-федералістів, членом Української Центральної Ради. Готель «Бристоль», де він замешкав у столиці, і став місцем зустрічей із галичанами. До речі, там йому нерідко асистував талановитий поет Григорій Косинка.

Через кілька місяців А. Яковліва змінив В’ячеслав Липинський — відомий історик і політик, який народився у селі Затурцях Володимирського повіту на Волині у сім’ї польського шляхтича. Його рід походив із Мазовії і переселився на Україну у XVIII ст. Навчався у гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Після військової служби та університетських студій у Кракові та в Женеві він осів в успадкованому маєтку на Уманщині. 1917 року став одним із організаторів Української демократично-хліборобської партії, основними ідеями якої були відстоювання державної суверенності України та збереження приватної власності на землю. Як ідеолог українського монархізму виступав фактично за українське королівство з конституційно-демократичною формою правління. Останній період життя Липинського пройшов у кількох австрійських санаторіях та в гірській місцевості Баден біля Грацу, де він купив будинок, і де після серцевого нападу 1931 р. помер. Похований у рідному селі, де створено меморіальний музей.

Відчуваючи крах монархії та активізацію польських політиків, Семен Вітик 4 жовтня вніс до Палати послів Державної ради у Відні заяву: «Український народ, який в Австрії числить більш 4 мільйонів, а на Україні більш 40 мільйонів населення, є положеним між слов’янськими державами і межує також з румунськими, турецькими і угорськими племенами. Український народ мусив через сотні літ досвідчувати на собі гніт і поневолення з боку слов’янських правительств і бути ограбленим з своєї самостійності на цілі століття так само з боку польського, як і російського правительства. Тому домагаємося права самоозначення також для українського народу. На основі права самоозначення жадаємо далі, щоби австрійсько-угорська і німецька скрита окупації українських областей, як наслідок Берестейського мирного договору була знесена… Український нарід жадає як одинокої умови свойого національного життя між свобідними державами Європи, сполучення всіх українських областей Австро-Угорщини, Холмщини, Підляшшя і Волині з областями України в Одну самостійну республіканську державу, яка є і остане независимою від всіх слов’янських і других сусідніх держав…».

У час розпаду імперії Габсбурги через архікнязя Вільгельма (Василя Вишиваного) 17 жовтня звернулися до К. Левицького із закликом, щоби «українська конституанта заявилася за притуплення до Австрії». Наступного дня К. Левицький одержав від нього нову телеграму, в якій просив «президента сьогоднішніх нарад Укради у Львові проголосити самостійне королівство у вірності династії і скипетрові цісаря Карла». Звернення завершувалося

1 ... 117 118 119 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Австрійська Галичина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Австрійська Галичина"