Читати книгу - "Маг"

— Ким він був?

Я не дочекався відповіді. Кинувши оком позад мене, Жулі жахнулася. Я різко обернувся. Це Кончіс. Мабуть, підкрався навшпиньки, кроків не було чутно. Він тримав у руках добрячу чотирифутову сокиру. Зведену. Неначе роздумував, чи не замахнутися й не рубонути мене по черепі.

— Морісе, це не смішно! — пронизливо крикнула Жулі.

Пропустивши повз вуха цей крик, Кончіс втупився в мене.

— Ви почаювали?

— Так.

— Я знайшов суху сосну. Треба її порубати на дрова.

Аж до смішного різкий і наказовий тон. Я оглянувся на Жулі. Вона зірвалася на ноги й люто витріщилася на старого. У цій сцені відчувалося щось неприродне. Вони поводилися так, ніби мене тут зовсім не було. Понуро й зовсім непотрібно Кончіс пояснив:

— Марії нема чим у печі затопити.

— Ти мене перелякав! Як ти смієш! — пискливо, мало не істерично вереснула Жулі.

Я знову глянув на неї. Вона витріщила очі — непритомні, як під гіпнозом. Наступні слова немов виплюнула:

— Ненавиджу тебе!

— Люба моя, ти дуже вже збуджена. Йди-но відпочинь.

— Ні!

— Я наполягаю.

— Ненавиджу!

Голос бринів такою люттю й розпачем, що моя недавно набута довіра до неї розвіялася в дим. Запанікувавши, я бігав очима по стариганові й дівчині — пробував знайти хоч якусь ознаку їхньої попередньої змови. Кончіс опустив сокиру.

— Жулі, я наполягаю.

Наді мною зіткнулися в короткому поєдинку два характери. Зненацька Жулі кинулась до дверей концертної зали й ускочила в червоні капці. Мабуть, вирішила забратися звідси. Проминаючи стіл, — упродовж усієї сцени вона ні разу не глянула в мій бік, — схопила чашку й хлюпнула чаєм мені в обличчя. Дрібниці — трохи тієї вихололої рідини, але ця вихватка насторожувала якоюсь дитячою злобністю. Я отетерів. Дівчина пустилася до сходів, і тут її суворо окликнув Кончіс:

— Жулі!

Спинившись на краю колонади, вона з упертости не обернулася до нас.

— Ти поводишся як розпещена дитина. Такому не можна потурати.

Жулі стояла як укопана. Підступивши до неї, Кончіс заговорив тихо, але я все чув.

— Актриса має право розряджати свій темперамент. Але не на сторонніх людях, ні в чому не винних. Іди й перепросися перед нашим гостем.

Повагавшись, вона рвучко крутнулася й твердим кроком підійшла до стола. Злегка зарум’янена, вона уникала моїх очей. Зупинилася поряд, наприндилася. Спробувавши заглянути їй в обличчя, я розгубився й звернувся до Кончіса.

— Ви таки нас налякали.

Стоячи за її плечима, він звів руку, щоб я замовк, і настійливо проказав:

— Жулі, ми чекаємо на твої перепросини.

Вона раптом зиркнула на мене.

— І вас ненавиджу!

Голос точнісінько як в ображеної й розлюченої дівчинки-пестунки. Але ось диво з див — чи, може, це тільки видалося? — права повіка легесенько підморгнула: не вір ані слову в цій сценці. Я насилу стримав усмішку. Тим часом Жулі відійшла. Старий хотів був її спинити, але вона гнівно відштовхнула його руку, збігла сходами й майнула через жорствяний майданчик. Пробігши ярдів двадцять, спинилася й сховала лице в долонях, ніби в розпачі, а тоді пустилася далі.

Кончіс усміхнувся, побачивши мою старанно розіграну міну заклопотання.

— Не сприймайте дуже вже всерйоз цих нападів гніву. Певна частина її «я» завжди на межі гостро реґресивної поведінки. Зрештою, Жулі трішки симулює.

— Могла б мене обманути.

— Вона сподівалася, що доведе вам наочно, який я тиран.

— І пліткар, як з усього видно.

Кончіс видивився на мене.

— Нічого не маю проти, коли мені вихлюпнуть у пику кілька крапель чаю, — повів я далі. — Але коли мене обмовляють як сифілітика, це вже занадто. Тим більше, коли знають, як воно насправді з тією хворобою.

Він знову усміхнувся.

— Ви, звичайно, здогадалися, навіщо я це зробив?

— Наразі ні.

— Понад те, я ще їй сказав, що минулого тижня ви зустрілися зі своєю симпатією. Може, ця підказка допоможе вам здогадатися?

Не допомогла, і це було виразно видно на моєму обличчі. Повагавшись, Кончіс тицьнув мені в руки сокиру.

— Ходімо. Я вам усе розтлумачу.

Я звівся, взяв сокиру, й ми рушили до брами.

— Цього літа має закінчитися наша пригода, — розпочав Кончіс. — Отже, я мушу наперед подбати про, так би мовити, шляхи відходу, найменш болючі для Жулі. Неправдиві дані про вас мають забезпечити два такі шляхи. Тепер Жулі знає, що у вас є інша. І що ви, очевидно, не такий уже й вартісний молодик, яким видаєтеся на перший погляд. Крім того, шизофреніки емоціонально неврівноважені, і ви тільки що мали змогу в цьому пересвідчитися. Знаю, що вам можна довіряти, що ви не обманюватимете дуже хворої дівчини заради сексуальних забав. А щоб вам було легше контролювати перебіг подій, треба впровадити в її свідомість додаткові стримувальні фактори.