Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

302
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 215
Перейти на сторінку:
W.C.

— Чому вони називають Черчилля W.C.? — запитала Лілія, зазираючи через його плече в розгорнуту газету.

— Глузують. Це перші літери його імені Winston Churchill і водночас — літери, якими позначена кожна туалетна кімната в Німеччині.

Лілія щиро розсміялася:

— Звідки ви знаєте?

— Здогадався. Ви ці літери теж бачите у нашому готелі.

На інших сторінках Гущенко відзначив оди СРСР і Сталіну.

— Про СРСР пишуть так, що складається враження, ніби читаєш «Правду», — зауважила й собі Лілія, продовжуючи зазирати в газету.

— Від ненависті до любові один крок, — резюмував Гущенко.

— Здається, правильно — від любові до ненависті?

— Яка різниця? — стенув плечима Гущенко. — У випадку СРСР і Німеччини якраз правильний перший варіант. А ось цікаво, — з посмішою зауважив Гущенко. — «Забороняється виготовляти підошви черевиків зі шкіри».

— Це ще навіщо? — здивувалася Лілія.

— Мабуть, шкіра потрібна для фронту, — припустив Гущенко.

Погортавши газети, вони пішли ще далі від центру, і пропорційно цій відстані зменшувалась кількість людей на вулицях. Хто не пішов на парад — відпочивали вдома. Мабуть, нечасто воююча Німеччина тішила своїх громадян святами.

Тут уже було дозволено рух автотранспорту. Повз них час од часу проїжджали незвичні шестиколісні двоповерхові біло-сині автобуси. І трамваї — жовті або біло-сині. Здвоєні або з одним вагоном. Чимало було велосипедів і мотоциклеток. Автомобілі були здебільшого чорні або сірі.

Пройшли повз салон «Cadillac». За вітриною стояв небачений в СРСР розкішний автомобіль.

— Гущенко, таке враження, що в Берліні з чоловіків тільки ви один не носите форми.

Гущенко зауважив, що Лілія цього разу має рацію. Водії, двірники, не кажучи вже про військовослужбовців, — усі носили якусь форму.

У сквері, повз який вони проходили, шикувався загін гітлерюгенду. Перед шеренгою здебільшого білявих хлопчаків років дванадцяти стояв чи то вчитель, чи то вожатий, як і всі, у формі, і щось голосно говорив. Гущенко з Лілією підійшли ближче.

— Для того, щоб із члена юнгфольк стати членом гітлерюгенду, ви повинні знати слова націонал-соціалістичного гімну, взяти участь у поході з ночівлею, пробігти 60 метрів, як мінімум, за 12 секунд, і скласти присягу на вірність рейху і фюреру! — виголошував учитель.

— Я не все зрозуміла. Юнгфольк, це що — молодша група? — запитала Лілія, беручи Гущенка під руку.

— Так. Їм пояснюють, що треба вміти, аби вступити у гітлерівський комсомол.


* * *

«Jugend dient dem Fuhrer. Alle zehnjährigen in die HJ!»

(Молодь служить Фюреру. Всі десятирічні — в гітлерюгенд!»)


Транспарант над входом у берлінську школу


* * *

Вони пішли далі, і Гущенко помітив, що Берлін дуже швидко розчаровує Лілію своїм виглядом: прапори на кожному будинку, величезні портрети улюбленого фюрера на кожному другому будинку. Вітер ганяв вулицями купи брудних листівок і обривки плакатів.

— «Certraudt Straße», — прочитала Лілія назву вулиці. — Боже, як тут брудно!

Вона наморщила носика, ніби випадково притискаючи його лікоть до своїх звабливих грудей.

— А хіба Москва чистіша? — запитав Гущенко, помітивши цей її рух, але не відреагувавши на нього. Випадковість? Можливо.

— Мені здається, що так. Це зовсім не той Берлін, яким я його собі уявляла, — з кожним кроком зваблива опуклість щільніше торкалася його руки.

— А чого ви чекали? Розкішних магазинів, театрів?

— Не знаю. Чогось принаймні розкішнішого за Москву, — вона повернулася до нього всім тілом, на мить притиснувшись грудьми і зазирнула в обличчя.

— Думаю, у ваших очікуваннях ви сплутали Берлін з Парижем або Прагою, — він не збирався реагувати на ці її інтимності.

— О, Париж, як я хочу побувати в Парижі! — із захопленням виголосила Лілія, повторивши рукогрудипотискання.

Гущенко ковтнув слину — від цих притискань його почало охоплювати збудження. Він зупинився біля однієї із жовтих листівок, що були наліплені ледь не на кожному будинку: «Громадянине, допоможи рейху! Здай старі речі з міді, свинцю, нікелю, олова на нужди вермахту!»

— Оце так! Ви зрозуміли суть листівки, Ліліє? — запитав Гущенко, метикуючи, як перервати цю нитку інтимності.

— Наче не зовсім. Що це за лайно? Навіщо їм старі речі з міді?

Гущенко на мить замислився. Вивільнив захоплену дамою руку, розправив листівку, ніби для того, щоб краще роздивитися. Потім торкнувся пальцями лоба, сказав:

— Все дуже просто. У Німеччині через бойові дії проблеми з поставками руди із Швеції. Цікаво, як країна взагалі може виготовляти достатньо танків і літаків, якщо не має металу?

— Може, із цих старих чайників, що їх здають люди? — припустила Лілія і знову заволоділа його рукою.

— Ліліє, ви уявляєте, скільки чайників треба на один танк? — запитав Гущенко і скорився обставинам, залишивши руку в полоні співрозмовниці.

Так, тримаючись під руки, вони повільно заглиблювалися у житлові квартали міста. Динаміки на стовпах кричали про те, що на честь дня народження фюрера з 20 квітня всі юнаки, починаючи з 10 років, мають вступати у гітлерюгенд. А найстарші, з 16 до 18, повинні обов’язково пройти курс початкової військової підготовки.

— Гущенко, ви все, здається, знаєте: як розшифрувати «гітлерюгенд»? — запихала Лілія.

— Чесно кажучи, я сам не дуже тямлю. Гітлерюгенд — скорочено HJ. Здається, він має повну назву «Гітлерюгенд. Спілка німецької робітничої молоді».

— От лайно! — з обуренням сказала Лілія. — Вони все скопіювали у нас!

— Або навпаки, — зауважив Гущенко. — Ми все

1 ... 117 118 119 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"