Читати книгу - "Хлопчик і тінь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Найбільше в житті я любив піч, зимові вечори, коли батько вилазив до нас, нам одразу ставало святково тісно на черені, і батько, підклавши свої гіллясті руки під голови дітей, починав розповідати. Він був столяром і свої спогади оздоблював так же майстерно, як, скажімо, скриньки або полички. Він творив поеми, повісті й драми, в яких гриміли шторми революції, билися й умирали мужицькі полководці, філософи і правдолюбці (колись, як буду живий та дужий, я напишу книгу з батькових оповідок, це буде світла книга, бо батько любив сувору красу в житті і в людях). Він був для нас першою книгою, першою школою, відкривав для нас землю батьків, її родильні муки і весільні торжества. Для нас, малих, це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога. Такий трепет охопив мене пізніше, коли я прочитав Ю. Яновського, його епічних «Вершників», де сказано про наш (про наш!) Компаніївський степ. Про наш буденний степ — і так велично! Пам’ятаєте?
«Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелгання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг…»
Товариші упорядники!
Треба бути каменем, травою, лушпинням, щоб мати такого батька, такий степ, такі вершини літератури, як «Зачарована Десна» і «Вершники», — і не спробувати самому писати. Це кличе, підносить і… пригнічує. Пригнічує, так! Бо відчуваєш: ти неук! Бо відчуваєш: ти епігон! Твоя писанина — сіренька тінь і від вершин життя, і від вершин літератури… А пам’ять дитинства намогливо стукає в груди, і примушує, і спокушує: пиши… пиши, що вийде…
Як писати? Як увібрати в своє слово і мудрість, і безглуздість життя?
Ми ж з вами є глядачами і дійовими особами вселенського лицедійства, котре відбувається в Колізеї історії. Перед нами розгортаються драми двадцятого сторіччя. Хіба не на наших очах пігмеї переодягалися в Гераклів, невігласи в Ціцеронів, блазні в Іванів Грозних, а дрібні злодії в Кромвелів і Вашінгтонів? Хіба ми не бачили сцен заокеанського полювання на відьом, шабаш реваншистських Геростратів, п’яну гру в очко, коли на карту ставились долі цілих країн і народів? А що в цей час робимо ми, лиса початкуюча молодь? Стоїмо, роззявивши рота, споглядаємо трагікомедії віку і длубаємося в носі: де б знайти конфліктиків дитячих, проблемок хатнього масштабу? Нам би засукати рукава, та в кратер життя, та в пику глупоті, та в пику фарисейству, та в пику підлості і пристосуванству.
Але, бачте, у нас тонка інтелігентна кишка.
Де ви, рицарі совісті, нинішні Довженки і Яновські?!
Чуєте, як гримить Колізей, як гуркоче каміння під ногами мільйонів, як волає публіка: «Гладіаторів! Гладіаторів на арену!»
Я полохливо зникаю.
«Мамо, чом болять ваші руки?»
«Не так руки, сину, як душа болить. Весь вік у гною, хлібом світ годую, а що ж виходить? Подивись, сину, що воно в світі робиться?»
Мовчу.
Який з мене письменник!
В. БЛИЗНЕЦЬ.
Примітки
1
Література, діти, час. — К., «Веселка», 1981.
(обратно) 2«Санта-Марія» — одна з каравел, на яких X. Колумб відкрив Америку.
(обратно)
Оглавление РИЦАР СОВІСТІ Передмова В. О. Базилевського МОВЧУН Повість 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ЗВУК ПАВУТИНКИ Повість Срібний чоловічок Сопуха Крилаті дерева Адам Ніна Глипа й Бакун Лікар Бусько За павутинкою Все відпливає ЗЕМЛЯ СВІТЛЯЧКІВ Повість-казка Розділ перший Розділ другий Розділ третій Розділ четвертий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хлопчик і тінь», після закриття браузера.
