Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Його дружина така сама стара потерть, як і він…

— Мова не про неї, а про те, що в нас діється взагалі. Так я кажу чи ні?

— Заміжня жінка мусить сидіти вдома, виховувати дітей, піклуватися про чоловіка і родину…

— А дівчатка для того, щоб просаджувати гроші?

— Я не вважаю, що дантист так уже й завинив. Зрештою… — Жоан Фулженсіо втрутився в суперечку: необдумані слова Капітана можуть бути невірно витлумачені присутніми фазендейро.

Дантист був одинак, молодий, серце його було вільним. Не його вина в тому, що жінка вважала його схожим на святого Себастьяна. Він не був католиком, разом з Діо-Женесом вони уособлювали єдиних протестантів міста.

— Він не був навіть католиком, сеньйоре Маурісіо.

— Але чому він не подумав, перш ніж зблизитись із заміжньою жінкою, про незаплямовану честь її чоловіка? — запитав адвокат.

— Жінка — це спокуса, це диявол; через неї ми всі втрачаємо глузд.

— І ви гадаєте, що вона сама, ні сіло ні впало, кидається до нього в обійми? А він, бідолаха, жодного кроку не робить в цьому напрямку?

Присутніх зацікавила суперечка між двома шановними інтелігентами — адвокатом і Жоаном Фулженсіо, один з яких тримався суворо і агресивно, виступаючи неухильним захисником моралі, а другий добродушно усміхався, любив пожартувати і поіронізувати так, що важко було збагнути, чи він жартує, чи говорить серйозно. Насіб любив такі суперечки. До того ж тут були присутні і могли взяти участь в дискусії Доктор, Капітан, Ньо-Гало, Арі Сантос…

Жоан Фулженсіо не вважав, що Сіньязінья сама кинулась в обійми дантиста. Мабуть, той був люб'язний з нею, цілком можливо. Але, запитував він, хіба це не є прямим обов'язком справжнього лікаря-дантиста, який мусить бути ввічливим з пацієнтами, переляканими його інструментами, бормашиною і цим страшним кріслом? Осмундо був чудовим зубним лікарем, одним з кращих в Ільєусі, хто може з цим не погодитись? Але хто може не погодитись також з тим, що зубних лікарів всі бояться?.. Тому дивними є спроби осудити лікаря за його люб'язність, завдяки якій він намагався створити відповідні обставини для лікування, розвіяти страх, викликати у пацієнта почуття довір'я.

— Обов'язок дантиста — лікувати зуби, мій друже, а не читати вірші вродливим пацієнткам. Я не раз казав уже і повторюю знову, що аморальність, властива великим містам, загрожує прижитися і в нас. Ільєуське суспільство просякає отрутою, чи, правдивіше, брудом розкладу…

— Цей прогрес, Докторе…

— Цей прогрес я називаю аморальністю… — Він окинув бар розлюченим поглядом. Шіко Молеза навіть здригнувся.

Почувся гугнявий голос Ньо-Гало:

— Про яку мораль тут ідеться? Про бали, кіно?.. Але ж я живу в Ільєусі понад двадцять років, і завжди були в нас кабаре, пияцтво, азартні ігри, жінки легкої поведінки… Все це з'явилося не сьогодні. Це було завжди.

— Але відвідували кабаре, пиячили і грали в азартні ігри чоловіки. Я не можу сказати, що схвалюю їхню поведінку, але вона не так розкладає сім'ю, як клуби, куди молоденькі дівчата і жінки ходять танцювати, забуваючи про сімейні обов'язки. Кіно — це школа розпусти…

Тоді Капітан висунув друге питання: як міг чоловік — і це також справа честі — зігнорувати вродливу жінку, коли ця жінка вважала його схожим на святого і, зачарована його словами, сп'яніла від аромату його чорних кучерів, кинулась до нього в обійми, бо, вилікувавши їй зуби, він навіки поранив її серце? У чоловіка теж є чоловіча честь. На думку Капітана, дантист сам був жертвою; він швидше заслуговує на співчуття, а не на осуд.

— Цікаво, що б зробили ви, сеньйоре Маурісіо, коли б дона Сіньязінья, прекрасна дона Сіньязінья, в самих лише чорних панчохах, впала у ваші обійми? Кинулись би кликати на допомогу?

Дехто із слухачів — араб Насіб, полковник Рібейріньйо, навіть сивоволосий полковник Мануел дас Онсас — подумали над поставленим запитанням і вирішили, що відповісти на нього неможливо. Всі вони знали дону Сіньязінью, не раз бачили, як вона із зосередженим і серйозним виглядом в наглухо застебненій сукні переходить майдан, прямуючи до церкви… Шіко Молеза, забувши про те, що йому слід обслуговувати відвідувачів, зітхнув, уявивши собі роздягнену Сіньязінью, що кидається до нього в обійми. Та в цю мить на нього напосівся Насіб:

— Ану, ворушись, хлопче. Це що ще за витівки?!

Сеньйор Маурісіо уже почував себе зовсім на суді присяжних.

— Vade retro![72]

Дантист, щоправда, не був тим невинним молодиком, яким його описав Капітан (він мало не назвав його «шановний колега»). Але, щоб відповісти Маурісіо, Капітан вдався до біблії, цієї книги книг, і згадав для порівняння Йосифа…

— Який Йосиф?

— Той, якого спокушала дружина фараона…

— Ну, цей тип був, очевидно, неповноцінним… — розсміявся Ньо-Гало.

Маурісіо спопелив його поглядом.

— Такі жарти тут недоречні. Він зовсім не був невинним ягнятком, цей Осмундо. Можливо, він був непоганим дантистом, але, поза всяким сумнівом, становив небезпеку для ільєуських родин…

І він накинувся на Осмундо так, неначе справа відбувалася в суді і він стояв перед суддею та присяжними: правда, що Осмундо