Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Шіко Молеза, непоправний ледацюга, розносячи пляшки і келихи, час від часу зупинявся послухати, що говорять.

Насіб підганяв його:

— Давай, давай жвавіше…

Шіко зупинявся біля столиків, адже йому кортіло довідатись про новини, узнати більше про чорні панчохи.

— Найтонші, мій любий, закордонні…— Арі Сантос повідомляв нові дані.— Таких в Ільєусі годі й шукати…

— Звичайно, він їх виписав із Баїйї. З батьківської крамниці.

— Оце так! — Полковник Мануел дас Онсас аж рота роззявив од здивування. — Чого тільки не трапляється на цьому світі…

— Коли увійшов Жезуїньйо, вони обіймали один одного і нічого не чули.

— А покоївка ж закричала, коли побачила Жезуїньйо…

— В такі хвилини нічого не чуєш… — сказав Капітан.

— Полковник молодчага, вчинив правосуддя…

Маурісіо, здавалось, уже готував промову для суду:

— Він зробив те, що зробив би кожний з нас за подібних обставин. Він вчинив, як порядна людина: не задля того він народився, щоб жити рогоносцем. Є лише один засіб позбутися рогів — він і скористався з нього.

Бесіда стала загальною, відвідувачі, що сиділи за різними столиками, гучно перемовлялися, але жоден голос в цій крикливій асамблеї, де зібралися відомі люди міста, не став на захист раптово розквітлого почуття Сіньязіньї, її бажань, які спали тридцять п'ять років і раптом, розбуджені вкрадливими словами дантиста, перетворилися в нестримну пристрасть. Її навіяли і ці вкрадливі слова, і хвилястий чуб, і проникаючі в душу сумні очі, схожі на очі пронизаного стрілами святого Себастьяна в головному вівтарі невеличкої церкви неподалік від бару. Арі Сантос, що бував разом з дантистом на літературних зібраннях товариства Руя Барбози, де для обраної аудитори недільними ранками декламувалися поезії, розповідав, як все починалося. Спершу Сіньязінья помітила і повірила, що Осмундо схожий на святого Себастьяна, якому вона молилася, казала, що в дантиста такі ж очі.

— А все це тому, що вона занадто часто відвідувала церкву… — зауважив Ньо-Гало, переконаний безбожник.

— Так, таки так… — погодився полковник Рібейріньо. — Заміжня жінка і кроку не може ступити без падре…

Йому треба було запломбувати ще три зуба, тому він з таким сумом пригадував приємний голос дантиста під шум японської бормашини, його приповідки і образні порівняння, схожі на вірші…

— В ньому пульсувала поетична жилка, — промовив Доктор. — Якось він продекламував мені кілька чудових сонетів. Блискучі рими, достойні Олаво Білака[71].

Такий не схожий на суворого і похмурого чоловіка, старшого від Сіньязіньї десь років на двадцять, дантист був молодший від неї на дванадцять років! А ці благальні очі святого Себастьяна?.. Боже ти мій! Яка б жінка не піддалась спокусі, а особливо жінка в розквіті сил, та ще й при старому чоловікові, котрий більшість часу проводить на плантації; котрому вона вже набридла, і він бігає слідом за всіма молоденькими мулатками на фазенді; при чоловікові черствому, грубому в поводженні, а особливо, коли в цієї жінки немає дітей, про яких би вона мала піклуватися! Ну як їй було вистояти?

— Не захищайте ви цю безсоромницю, любий сеньйоре Арі Сантос… — перебив його Маурісіо Каїрес. — Цнотлива жінка — це неприступна фортеця.

— Кров… — похмуро мовив Доктор, немовби на нього ліг тягар вічного прокляття. — Кров роду Авілів, кров Офенізії…

— І ви вважаєте, що виною всьому спадковість… Порівнюєте платонічне кохання, яке не пішло далі поглядів і не мало жодних наслідків, з цією брудною оргією. Порівнюєте невинну, благородну дівчину з цією розпусницею, а нашого мудрого, добропорядного імператора з цим розпутним дантистом…

— Я не порівнюю. Я лише нагадую про спадковість, про кров моїх предків…

— І я нікого не захищаю, — поспішив поправитись Арі,— я лише розповідаю.

— Сіньязінья перестала цікавитись церковними святами. Вона почала відвідувати танцювальні вечори в клубі «Прогрес»…

— Ось вам приклад занепаду моралі…— докинув Маурісіо.

— …і продовжувала лікування, але вже без бормашини і не в блискучому металевому кріслі, а в ліжку.

Юний Шіко Молеза, зупинившись з пляшкою і склянкою в руках, жадібно вбирав подробиці, вилупивши очі і роззявивши рота в дурній посмішці. Арі Сантос завершив свою промову фразою, яка видалась йому лапідарною:

— Ось як доля обернула чесну, богобоязну і скромну жінку в героїню трагедії…

— Героїню? Ви мені своєю літературщиною баки не забивайте. Не виправдовуйте цю грішницю, в противному випадку куди ми тоді прийдемо? — Маурісіо погрозливо простягнув руку. — Все це — наслідок розкладу моралі, який в нашому місті набуває загрозливого розмаху: бали, танцюльки, нескінченні вечірки, флірт у темряві кінозалів. Кіно вчить, як обдурювати чоловіків, і теж призводить до падіння моралі.

— Не звалюйте провину на кіно і на бали, сеньйоре. Жінки зраджували чоловікам ще задовго до кіно і до балів. Започаткувала цю справу Єва зі змієм… — засміявся Жоан Фулженсіо.

Капітан його підтримав. Адвокат перебільшує небезпеку. Він, Капітан, також не виправдовує заміжньої жінки, що забуває свій обов'язок. Але це не означає, що слід закрити клуб «Прогрес» і всі кінотеатри… Чому він не звинувачує чоловіків, які не приділяють достатньої уваги жінкам, поводяться з ними, немов із служницями, і дарують коштовності, сукні, предмети розкошів дівчатам