Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина, що знайшла своє обличчя" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 159
Перейти на сторінку:
заплетене в коси. В руках вона несла мідний таз і казанок. Посуд і зап’ястя на руках і ногах дзвеніли при кожному її кроці.

І дівчина боязко позирала в бік руїн. Це почало непокоїти Аріеля. Чи не бачили бува ці люди, як він опускався з Шарадом?

Дівчина підійшла до струмка і почала чистити посуд піском.

— Іди до мене, любий, — почув Аріель лагідний голос і здригнувся. Обернувшись, він побачив крізь серпанок поріділого туману юнака, що стояв по пояс у воді біля протилежного берега ставу; на березі — величезного буйвола з лагідними, покірними очима. Ніби відповідаючи на поклик юнака, буйвол голосно зітхнув і повільно ввійшов у став, здіймаючи широкими грудьми легку хвилю. І юнак почав старанно мити буйвола, а той пирхав від задоволення і повільно хитав головою.

Чи не цей юнак змушував і старика і дівчину позирати в бік руїн? Юнак і дівчина справді перезирались одне з одним, але не обмінялися жодним словом.

Вимивши буйвола, юнак вивів його з ставу, кинув погляд на дівчину і, поляскуючи по лиснючій шкірі буйвола, пішов по зарослій травою доріжці. Дівчина проводжала їх поглядом, аж поки вони не зникли за гаєм.

— Дада! Аріель-дада! Де ти? — почувся голос Шарада. Прокинувшись і не знайшовши біля себе Аріеля, він занепокоївся і вибіг у двір. — Ах, ось де ти, дада! Я хочу їсти, дада! Дуже!

Аріель помітив, як дівчина-підліток, побачивши Шарада, упустила з рук казанок і, кинувши посуд, побігла до халупи Краї її сарі розвівались, оголюючи міцні засмаглі ноги, бились по плечах і спині, а зап’ястя дзвінко бриньчали. Старик поглянув на дівчину, потім і він, обтрушуючи глину з рук, поквапливо зник у халупі.

— Ось що ти наробив, Шарад, — сказав Аріель, підводячись із-за куща. — Нас помітили.

— Пробач, дада, але я так перелякався, коли не побачив тебе біля себе.

— Що нам тепер робити? Тікати? Летіти?

— Як ти хочеш, — покірно відповідав Шарад. — Але мені дуже, дуже хочеться їсти. Ще ніколи так не хотілось, навіть ноги тремтять. Ми ж учора цілий день не їли і цілу минулу ніч. Може, вони дадуть жменьку рису?


«Навряд щоб у цьому глухому місці могли бути спільники Пірса. І, зрештою, завжди можна полетіти. Шарад має рацію. Треба попросити їжі у цих селян», думав Аріель. Він сам відчував голод і слабість. При такій слабості, мабуть, не полетиш.


Поки він розмірковував, двері халупи відчинились, і на порозі з’явився старик. У руках він тримав дерев’яне блюдо з двома мисками, а ліктем притискав циновку. З-за його спини визирала дівчина в новому червоному сарі, з вінком у руках. Урочисто йшли вони краєм кукурудзяного поля, прямуючи до руїн, старик — попереду, дівчина вслід за ним.

Аріель і Шарад, тримаючись за руки, мовчки очікували, що буде далі.

Не доходячи кроків сімдесяти, старик зупинився. Дівчина взяла з-під його ліктя циновку і розіслала її на землі, старик поставив на неї блюдо. Потім вони обоє вклонились Аріелю до землі.

— Привіт тобі, невідомий посланцю неба. Дозволь моїй онучці доторкнутися головою до твоїх ніг. Благослови нас. Хто вите людей, того не осквернить близькість зневажених. А якщо ми недостойні твого благословення, то подаруй нам радість і прийми від нас їжу, яку ми приносимо тобі від щирого серця!

Аріель не відразу зрозумів, чому старик віддає йому таку шану. А Шарад, не відриваючи жадібного погляду від блюда, штовхав Аріеля в бік і шепотів:

— Ходімо, дада! Я бачу смажений рис і молоко!..

Аріель пішов до старика. Старик і внучка, задкуючи, віддалялись.

— Дякую вам, добрі люди, — відповів Аріель, дійшовши до блюда, що стояло на землі. — Чому ви відходите од нас? Ми з задоволенням поснідаємо з вами. Шарад, підніми блюдо й циновку. Неси до хати! — І додав тихше: — Але не здумай їсти, поки я не дозволю.

Старик і його внучка зупинилися, не перестаючи кланятись. Коли Аріель і Шарад підійшли, дівчина, почервонівши, тремтячими руками простягла Аріелю вінок і щось збентежено пробурмотіла.

Аріель вклонився, взяв з її рук вінок і надів собі на шию.

Коли дійшли до халупи, старик з сяючим обличчям обійшов своє житло і ввів гостей на невелику веранду. Хатня стіна, що прилягала до веранди, була закопчена полум’ям світильників.

Дівчина розіслала циновку. Шарад поставив блюдо на підлогу, і всі розсілися навколо.

— Принеси цукрової патоки, лучі і ще рису, Лоліта, — сказав старик. Але дівчина, мов зачарована, дивилася на Аріеля, а він дивився в її темнокарі, підведені сажею очі. — Лоліта! — повторив старик. Вона здригнулась і кинулась виконувати наказ. — Прошу прийняти їжу з рук недостойного раба!

Шарад не чекав, щоб його ще раз просили. Аріель також з апетитом почав їсти.

— Шкода, що рис не можна підкислити, немає соку нестиглого манго, — говорив далі старик. — На моїй ділянці ростуть мангові дерева, — і він указав рукою, — але мені вже важко діставати плоди.

Аріель поглянув, куди показував старик.

— Скажи мені, бабу, як твоє ім’я? — спитав він старика.

— Нізмат, — відповів старик, схвильований тим, що гість назвав його батьком.

— Поблизу немає людей? — спитав Аріель.

— Лише за гаєм живе юнак Ішвар з своєю сліпою матір’ю.

«Мабуть, це його я й бачив, — подумав Аріель. — його нічого боятися. Він добрий. Як лагідно поводився він з своїм буйволом…»

Аріель прикинув відстань до дерев і промовив:

— То я зараз принесу кілька плодів.

І, навіть не зводячись на ноги, він, як сидів, піднявся в повітря і, коли вже був вище

1 ... 117 118 119 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"