Читати книгу - "Казки роботiв. Кiберiада"

– Пане… – почав був Трурль, але в могилі щось затріщало, засичало, втиснута в глиб оправи кнопка підскочила вгору, і глуха тиша обійняла весь цвинтар, тільки здалека долинало тихе шелестіння гілок.

Отож Трурль зітхнув, почухав голову, подумав, усміхнувся, згадавши Кляпавція, і, вже наперед утішаючись тим, як при найближчій зустрічі приголомшить і збентежить приятеля, вклонився величному склепові, а тоді, крутнувшись на п’яті, веселий, як щиголь, і страшенно задоволений з себе помчав додому, наче за ним хто гнався.

ПОВТОРЕННЯ

Увірувавши, король Іпполіп захотів створювати світи як Бог, та запропонував конструкторам Трурлю та Кляпавцію йому в цьому допомогти...

Сталося так, що до двору короля Іпполіпа Сармандського прибули двоє місіонерів–конвертистів, щоб повідомити про віру істинну. Іпполіп не був схожим на інших королів. У всій Галактиці не знайшлося б монарха, який так охоче вдавався б до роздумів. Ще повзунком він грав золотими міні–мізками та будував з них вільнодумні самодумки й так наслухався мудреців, що коли прийшла година його коронації, хотів втекти через вікно з тронної зали і піддався лише аргументу, що інший на його троні може виявитися набагато гіршим. Іпполіп був впевнений, що добрий правитель не той, кого піддані хвалять чи сварять, а той, якого ніхто не помічає. Король був прихильником експериментальної філософії, в якій визнається істиною не те, що зумієш сказати, а те, що тобі вдається зробити. Тому обидва отця конвертіста без остраху могли постати перед Іпполіпом. І безмірним був їхній радісний жах, коли вони зрозуміли, що король не те що про Бога – взагалі про жодну релігію ще й і не чув. Вони знали, що їм доведеться проголошувати Боже слово in partibus infidelium[28], але такого вони не очікували. Розум Іпполіпа в питаннях релігії був чистий, як невиписана сторінка, так що поважні місіонери просто на місці не могли встояти, так їм не терпілося звернути короля до справжньої віри.

Вони відразу ж повідомили його про існування всемогутнього Творця, який у шість днів створив світ, а на сьомий відпочивав, про хаос, який перед тим літав над водами, про прабатьків, їхнє гріхопадіння, вигнання з раю, про рятівне пришестя Месії, про кохання і милосердя, а король запросив їх із зали аудієнцій у свої покої та заходився дошкуляти дошкульними питаннями, на що ті відповідали з терплячим розумінням, знаючи, що ці сумніви походять не від єресі, а лише від незнання. Іпполіп, захоплений зненацька одкровеннями, які йому довелося вперше в житті чути, вимагав кілька разів повторювати розповідь про створення світу, який прямо–таки приголомшував його своєю новизною.

Він усе перепитував, чи святі отці цілком упевнені, що Бог створив світ для того, щоб його заселити? Чи не могло статися так, що творіння було спрямоване на якісь більш віддалені цілі, а жителі Божої будівлі поселилися в ньому ненароком між іншим? Чи справді їх мав на увазі Бог, коли брався за роботу? А місіонери, стримуючи обурення, викликане цією безмежною, а тому й безгрішною наївністю, відповідали йому, що Бог створив світ для дітищ своїх, бо, будучи втіленою любов'ю, нічого не мав на увазі, крім їхнього щастя. Звістка про таку сильну прихильність Бога до Створених справила на Іпполіпа величезне враження.

Деякі труднощі викликало питання про Сатану. Тут король повівся дещо незвичайно для новонаверненого. Він здивувався не тому, що Господь терпить сатану, а тому, що церква нехтує ним. Це виходить приблизно як із каналізацією, говорив він. Неприємно, проте необхідно. Якби не було сатани, Богові довелося б самому доглядати за пеклом, а це погано в'язалося б з його безмежною добротою. Завжди зручніше виділити когось іншого для подібних справ. А за нинішнього порядку речей без пекла не обійтися – інакше треба було б із самого початку проектувати світ інакше. А тому церкві слід офіційно визнати сатанинську неминучість. Але врешті–решт златоусти якось здолали королівське упередження, й вивели думки зверненого в чисте русло, й Іпполіп на двадцять дев'ятому дні повчань прийняв благу звістку, зворушившись прямо до сліз, а два місіонери, теж схвильовані, подарили йому гарно переплетений том Писання, благословили його та рушили в дорогу до нових праць і подвигів. А король на три тижні замкнувся у своїх апартаментах, нарад не скликав, доповідей не слухав, тільки раз послав за столяром, бо під ним підламалася сходинка бібліотечної драбини. Але одного ранку він вийшов в сад, дивлячись на все до найменшої травинки новим поглядом як на справу Божу, а повернувшись у палац, велів послати самого Королівського Онтолога за знаменитими конструкторами–омнігенериками Трурлем і Кляпавцієм, щоб вони з'явилися до нього – та негайно!

Незабаром вони прибули, захекавшись – так підганяв їх гідний посланець, – схилилися перед троном й стали чекати королівського слова, причому Кляпавцій непомітно тицьнув Трурля в бік, нагадуючи, що казав він йому перед від'їздом: вперед не вискакуй, а кожне слово тричі обміркуй, перед тим як щось сказати. А ще краще мовчи, а він, Кляпавцій, бере всю аудієнцію на себе.

– Вітаю вас, дорогі мої, дякую, що так швидко з'явилися, – вітав їх Іпполіп та запропонував сідати. – Слухайте мене уважно, бо велику справу я задумав, і успіх її залежить від ваших сил та здібностей. Нещодавно відвідали мене двоє інозоряних прибульця, від яких я дізнався, що Космос зовсім не безхазяйна річ і що в нього є Автор. І цим Автором є Бог, персона, як мене запевнили, найвищою мірою симпатична, в яку я увірував без жодних сумнівів, чого і вам бажаю. Завтра я видам едикт, за яким кожен із моїх підданих отримає примірник Святого Писання у касетному записі, але вас я викликав не по цьому питанню. Тепер я вже знаю, що світ з'явився не сам по собі , а був створений Творцем як житло для істот, ним же створених. І коли Бог зробив свою справу, то і я свою зобов'язаний зробити. Прибульці, яким я завдячую своїм зверненням, палко переконували мене, щоб я в першу чергу дбав про власний порятунок, і я вислухав їх не перериваючи, бо це було б неввічливо, але думав