Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

Може, хтось буде шукати виправдання людям, які зловживали спиртним в ті дні, виправдовуючись, що з огляду на важку психологічну ситуацію таких людей можна зрозуміти. Що в них не було іншого вибору. Та як же тоді бути з тими, хто, перебуваючи в тих же умовах, знаходив у собі сили тримати оборону й виконувати поставлені завдання? Якби не вони, то ніхто не дожив би до виходу з Іловайська. Та й виходу ніякого не було б.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

НАЗАД ДО АЕРОПОРТУ

Із відкритим уторгненням регулярних російських військ на Донбас в останній тиждень серпня 2014 року українські підрозділи опинилися у надзвичайно важкій ситуації. Як пізніше зазначав в інтерв’ю журналістам Президент України Петро Порошенко, на кінець серпня у частинах, що перебували на передовій, було знищено чи пошкоджено 60—65% військової техніки. Якщо з бойовиками українські бійці могли впоратися навіть за таких умов, то повномасштабне вторгнення однієї із найсильніших армій світу вдалося стримати лише завдяки безпрецедентному героїзму українських воїнів, масштабній підтримці волонтерів та дипломатичним зусиллям на міжнародній арені.

Уже 26 серпня атаки ворога в районі Новосвітлівки стали набагато інтенсивнішими, ніж 24-го. В хід пішли російські танки Т-90А136-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади і Т-72Б3 200-ї окремої мотострілецької бригади. Росіяни використовували звичну для себе тактику спаленої землі, повністю знищуючи усі об’єкти, які могли би слугувати укриттям.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

26 серпня 2014 року. По території станції тепер ходити небезпечно. Ми — головна мішень у цій частині міста. З кожним днем ворог концентрує тут усе більші сили. Є багато місць, які прострілюються. Якщо вже зважився поїсти смачного супчику в ангарі «Лєрмонтова» або зарядити телефон у головному корпусі — рухайся швидко. Але нікуди не зникає велика вірогідність, що перша міна чи снаряд дасть тобі по голові. Тоді вже добігався. У батальйоні декілька таких поранених є. Один із них просто сходив у туалет за вітром і — бамц! Перша міна ворожого обстрілу впала за декілька метрів.

Будівлі вже добряче потрощені. Повсюди видніються дірки від прямих влучань. Трава вся скошена мінами. Ангар «Лєрмонтова» весь просвічується. Усередині, як у космічній обсерваторії. Атмосфера оптимістична, якщо не брати до уваги деталей.

Між ангаром та основним корпусом — автопарк. Парочка автобусів, легкові автомобілі. Спереду навіть красується чорний БМВ, який я бачив при штурмі укріпленого району. Притягнули таки. Цікаво, вдалося їм завести його чи ні?

— Вітаю вас, друже командире!

— Здравствуй, «Пианист»!

— У вас є що поїсти?

— Да. Друже «Зугрес» постоянно балует нас вкусной пищей. А почему вы сами? Где «Камаз» и «Амбал»?

— Вони в «Діда» залишились у головній будівлі.

— А как там друже «Утес»?

— Шось морально виснаженим виглядає. Після того, як знищили «Мерседес» із гранатометом, — геть без настрою ходить. Та й ми теж такі ходили. Добре, що «Камаз» вантажівку знайшов.

— А чем «Утес» сейчас занимается?

— Взявся за електроенергію. Має декілька генераторів. Заряджає телефони, рації та ноутбуки. Скоро потоне там у безконечних проводах.

— Интересно.

— А на сьогодні будуть якісь завдання? Може, щось поштурмуємо?

— Нет, «Пианист». Штурмовать сейчас нет смысла. Нам нужны силы на оборону. Мы, конечно, могли бы выезжать, если б ваш гранатомет не уничтожили. Но тогда вы меня не послушались. Пока отдыхайте, друже. Возьмите лучше супчика поешьте. Очень хороший.

— Дякую!

Знову нагадав про болюче місце. Серце одразу здригнулося, як згадав про свій гранатомет. Який він чудовий був. Моє друге «я». Але тепер це порожні спогади. Треба було раніше думати.

А суп першокласний. Поснідав і пообідав зараз. Це велика рідкість тут. Усі переважно запихаються сухпайками. Вони вже так приїлися, що навіть гидко дивитись на той зелений колір пакунка. Одразу до горла підступає рвота.

* * *

Пишу далі, поки не вбили.

Основний блокнот я забув у Кураховому. Другий — згорів у машині під час великого обстрілу. Це вже третій нотатник. Від постійного переписування я вже сам як щоденник. Усі події викарбувані в пам’яті вогняним пером.

Знову клятий обстріл. Вибухи наближаються. Снаряди падають під стінами. Так і не дадуть дописати. Щоб ви скисли! Чорти!

Спускаюся швидко на перший поверх. Тут безпечніше. Якщо проб’є дах, то мене ще захистить перекриття між першим і другим поверхами. Ховатися також треба вміти.

Гупає добряче. Бетон залітає у вікна. Тепер дивлюсь, що й перекриття не допоможе. Вибухи настільки сильні, що потрібно тікати звідси. Що далі, то краще. Ще й нікого немає поряд. Куди бігти? До «Лєрмонтова» задалеко. Хоч відстань і п’ятдесят метрів, але потрібно бігти по відкритій місцевості. Я такого не переживу. Луплять саме туди. Легко посіче осколками. Давай! Вирішуй уже щось!

Вибігаю надвір. Снаряди розриваються між будинками. Стан у мене трохи розгублений. Але що поробиш, потрібно рятуватись. За п’ятнадцять метрів стоїть такий самий будинок. Побіжу туди. Може, хоч підвал знайду.

Чекаю перерву між вибухами. Цього навчений добре. Головне — правильно впіймати момент. Бах! Несусь, як вітер. У вухах свистить повітря. Зуби міцно стиснуті. Усе! Тільки-но ховаюся у дверному отворі, як збоку прилітає снаряд. Шалений тріск, і осколки цокотять по стінах. Встиг! Якщо б прогавив, то у двері залетів би уже мрець.

Робити тут особливо нічого. Сиди та й дивись, щоб ніхто не показався на горизонті. Слухай різні звуки і доповідай.

Я геть знесилений. Звалююсь на перший кращий диван. Провалююсь у сновидіння. Крізь сон постійно здається, що нас обстрілюють. Численні вибухи. Раптові спалахи. Просинаюся кожної години на декілька секунд і знову засинаю. Хіба можливо нормально спати в такому стані? Як божевільний...

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

26 серпня. День народження. Ніч була свіжою. Товариші період «Лис» дістав останню банку з консервами, 250-грамову, свинина-яловичина з якоюсь крупою. У мене був сухий спирт, на ньому розігріли тушонку. «Сокіл» дістав фляжку, вякій було сто грамів горілки. Троє не пили, у мене був воєнний піст, і я скористався тим, що день народження умене і я нікого не ображу, якщо не вип’ю. Анатолій не пив принципово з релігійних міркувань, «Лис» теж не пив. Командир групи промовив тост і з «Бродягою» і «Монахом» зробили по ковтку (100 г на трьох). Цікава традиція: завдавати шкоди своєму здоров’ю, випиваючи за здоров’я іменинника. Хоча