Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 176
Перейти на сторінку:
це сказав – або як це вийшло, що ви, дотепні й талановиті люди, ввесь час змішували цю лінію з лінією тяжіння?

Том VІІ

Non enіm excursus

hіc ejus, sed opus іpsum est.

Plіn. Lіb. quіntus, Epіstola sexta [318]

Розділ І

Ні – здається, я сказав, що писатиму по два томи щороку, якщо тільки дозволить клятий кашель, що мучив мене тоді, якого я й понині боюся більше від чорта, – а в іншому місці (але де, не можу тепер пригадати) – порівнявши мою книгу з машиною і поклавши на стіл хрестоподібно перо та лінійку, щоб надати моїй клятві більше ваги, – я присягнувся, що вона рухатиметься цим ходом протягом сорока років, якщо джерелу життя захочеться дарувати мені на такий термін здоров’я та хороший настрій.

Що стосується настрою, то я дуже мало можу на нього поскаржитися, – навпаки (якщо не ставити йому в провину того, що дев’ятнадцять годин із двадцяти чотирьох я сиджу верхи на паличці та дурня клею), я маю бути йому вельми вдячний; адже це він дозволив мені весело пройти життєвий шлях і пронести на спині всі тяготи життя (не знаючи її турбот); наскільки пам’ятаю, він ні на хвилину мене не покидав і ніколи не забарвлював предметів, що траплялися мені по дорозі, в чорні або землисто-зелені кольори; в час небезпеки він золотив обрій мій променями надії, й навіть коли Смерть постукала в мої двері, – він звелів їй прийти іншим разом, сказавши це таким веселим, таким безтурботно-байдужим тоном, що ту взяв сумнів, чи туди вона потрапила.

– «Мабуть, сталася якась помилка», – мовила вона.

Я ж, признатися, терпіти не можу, коли мене перебивають посеред початої історії, – а саме в ту хвилину я розповідав Євгенію забавну історію в моєму стилі про черницю, що уявила себе черепашкою, і ченця, засудженого за те, що він з’їв молюска, і показував йому ґрунтовність і розумність такого способу поводження. —

– «Чи бувало коли-небудь, щоб така важлива персона так ганебно сідала в калюжу?» – сказала Смерть. – Ти дешево відбувся, Трістраме, – сказав Євгеній, потискуючи мені руку, коли я закінчив мою історію. —

– Але яке ж може бути життя, Євгенію, за таких умов, – заперечив я: – адже якщо ця хвойдина дочка прознала до мене дорогу…

– Ти правильно її величаєш, – сказав Євгеній: – твердять же люди, що вона ввійшла у світ завдяки гріху. – Мені діла немає, яким чином вона до нього ввійшла, – відповів я, – аби вона не квапила мене з нього вийти – адже я маю написати сорок томів, а також сказати і зробити сорок тисяч речей, яких, окрім тебе, ніхто на світі за мене не скаже і не зробить; але ти бачиш, що вона схопила мене за горло (Євгеній ледве міг розчути мої слова з іншого боку столу) і що у відкритому бою мені з нею не впоратися, чи так не краще мені, поки у мене ще є жалюгідні залишки сил і ось ці павукові ноги (тут я простягнув до нього одну з них) іще здатні мене носити, – чи не краще мені, Євгенію, шукати порятунку у втечі? – Я тієї ж думки, Трістраме, – сказав Євгеній. – Тоді, присягаюся небом! я так її заганяю, як їй і не снилося, бо поскачу галопом, – сказав я, – жодного разу не озирнувшись назад до самих берегів Гаронни, і якщо почую за собою її тупіт – утечу на верхівку Везувію – звідти в Яффу, а з Яффи на край світу; якщо ж вона й туди за мною вирушить, я прохатиму Господа Бога зламати їй шию. —

– Там вона наражається на більшу небезпеку, – сказав Євгеній, – ніж ти.

Дотепність і дружня турбота Євгенія повернули рум’янець на щоки, з яких він уже декілька місяців зійшов, – важка то була хвилина для розлучення; Євгеній провів мене до поштової карети. – Allons![319] – сказав я; поштар ляснув бичем – я полетів, як бомба, і за шість стрибків опинився в Дуврі.[320]

Розділ ІІ

– Хай йому біс! – сказав я, подивившись у бік французького берега, – слід було б вивчити трохи краще власну країну, перш ніж їхати в чужі краї, – а тим часом я жодного разу не заглянув у собор Рочестерський, не відвідав доку в Четемі й не побував у святого Фоми в Кентербері, хоча всі вони лежали на моїй дорозі. —

Але мій випадок, слід сказати, зовсім особливий. – Отже, не вступаючи в подальші спори ні з Фомою Бекетом[321] і ні з ким іншим, – я стрибнув на корабель, і через п’ять хвилин ми підняли вітрила й понеслись як вітер.

– Скажіть, будь ласка, капітане, – мовив я, спускаючись у каюту, – траплялося, що кого-небудь злапала смерть у цій протоці?

– Даруйте, тут не встигнеш навіть захворіти, – заперечив він. – Осоружний брехун! – вигукнув я, – адже я вже хворий, як кінь. – Що з моєю головою? – все полетіло шкереберть! – О! клітини в мозку порвались і переплутались, а кров, лімфа та життєві соки змішалися в одну масу з леткими та зв’язаними солями – Боже милостивий! усе в очах завертілось, як тисяча вихорів, – я дав би шилінг, аби дізнатися, чи сприяє це ясності моєї розповіді. —

Нудить! нудить! нудить! нудить! —

– Коли ж нарешті ми приїдемо, капітане? – У цих моряків не серця, а камені. – Ах, як мене нудить! – подай мені цю штуку, юнго, – немає нічого огиднішого за морську хворобу – я вважав за краще б лежати на дні моря. – Як ви почуваєтеся, мадам? – Жахливо! Жахливо! У – О, жахливо, сер. – Невже це з вами вперше? – Ні, вдруге, втретє, вшосте, вдесяте, сер. – О – що за тупіт над головою! – Гей! юнго! що там твориться? -

Вітер змінився! – Я загинув! – отже, я зустрінуся з ним лицем до лиця.

Яке щастя! – він знову змінився, сер. – Чорт змінив його! —

– Капітане, – почала благати вона, – заради Бога, пристаньмо до берега.

Розділ ІІІ

Велика незручність для людини, яка поспішає знати, що існує три різні дороги між Кале і Парижем, на користь яких вам стільки наговорять представники міст, які на них лежать, що легко втратити півдня, вибираючи, по якій із них поїхати.

Перша дорога, через Лілль і Аррас – найдовша, – але найцікавіша і повчальна.

Друга, через Ам’єн, по якій ви можете поїхати, якщо бажаєте оглянути Шантільї —

1 ... 118 119 120 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"