Читати книгу - "Брама Птолемея, Джонатан Страуд"

54

Нас, джинів четвертого рівня, не дуже просто викликати, бо ми дуже хитрі, прискіпливі — і легко помічаємо якнайменший огріх у заклятті. Саме через те, а також через наш могутній розум і привабливі зовнішні риси (зазвичай від нас не тхне горілими грінками), чарівники воліють викликати нас, лише маючи добрий досвід.

55

Я вже не кажу про двадцять дві можливі відповіді на кожне з цих питань, про шістнадцять припущень і висновків, що випливають із них, про рівняння з чотирма невідомими, дві аксіоми й лімерик. Ось який я розумник!

56

Ви ж зрозуміли, що я мав на увазі свого господаря?

57

Так, то була голова левиці — без гриви. Гриву зазвичай надто переоцінюють: так, вона має привабливий вигляд, але водночас заважає дивитись убік — і до того ж злипається від крові.

58

Хлопець, на жаль, мав рацію. Якби він застосував проти мене каральне закляття, я міг би обернути його проти нього (ось як може стати в пригоді справжнє ім’я чарівника), але зі справжнім ударом списа я нічого не зміг би вдіяти — надто в такому кволому стані.

59

Левам не личить розгублюватись, проте в мене це вийшло мимоволі.

60

Оце вже було природніше для левиці.

61

Якщо вам цікаво, його обличчя було жовтаво-біле, як заварний крем.

62

Науковий термін — одиниця виміру сутності.

63

Востаннє я використовував вітер з виттям, щоб відвернути увагу велетня Гумбаби в сосновому лісі, коли мій господар Ґільґамеш підбирався до нього ззаду, щоб убити. Було це близько 2600 року до нової ери. До того ж і подіяло це лише тому, що Гумбаба був лише на кілька шишок нижчий за найвищу сосну.

64

Мвамба була легковажна, як метелик, Кормокодран — брутальний і мовчазний, а Годж із Аскоболом — просто-таки нестерпні, бо надто вже схильні до сарказму.

65

Ще один науковий термін: означає цілковите руйнування сутності під час перебування на смертному рівні. Звичайно ж, в Іншому Світі наша сутність постійно вільна — і не потребує жодної конкретної подоби.

66

Принаймні тоді, коли я неспроможний помститись. Та рано чи пізно я ще зустрінуся з Годжем, Аскоболом і Кормокодраном, коли буду в кращій формі. Отоді вже я помщусь їм з усією люттю пораненого ведмедя. Головний секрет успішної помсти — правильно обрати час.

67

Щось на зразок: «Гадаєш, тобі це вдасться, еге?» — «Одним пальцем, друже!» — «Та невже?» — «Атож!» Інші тим часом галасували й ляскали себе по волохатих стегнах. Одне слово, з точки зору дотепності та завзяття це було щось середнє між дебатами в стародавніх Афінах і слуханнями в сучасному англійському парламенті.

68

Крім хіба що Кормокодрана: цей і тепер скидався на молодого бугайця в розкішному костюмі.

69

Хоч як це образливо, але тут було зернятко правди. Я був ще не такий кволий, як тоді, в подобі жабеняти, однак щохвилини мої сили й моє самовладання потроху меншали. Там, де штани, я й справді зробився трохи рідкий.

70

Ні, я залюбки взяв би участь у битві. Залюбки! За звичайних умов я кинувся б першим на ці довбешки-каракатиці. Але тоді я був аж ніяк не в формі. Сутності в мене було обмаль, і я не міг її марнувати.

71

Насамперед, звичайно, йому далися взнаки рани, але й остання їжа теж не пішла на користь. Хіба можна так просто ковтати управительок!

72

Ми, джини, за подіями часто забуваємо, якою мовою спілкуємось. Працюючи разом у цьому світі, ми звичайно користуємось мовами, знайомими нам усім, — і це не завжди мова du jour (ось бачите! Я хотів сказати — сучасна!)

73

Свідками тих подій були фоліоти Фрисп і Поллукс. Потім вони охоче переповідали цю історію своїм знайомим бісам. На жаль, ці фоліоти й біси невдовзі загинули найрізноманітнішим чином, і всі — впродовж однієї ночі: цей дивний збіг коштував мені чималої праці…

74

Він був не такий, як старий Джабор, чия тупа могутність була близька до нездоланності. І не такий, як похмурий Чу, якому не доводилось навіть і пальцем ворухнути, бо вороги вже тікали від його моторошних і хитромудрих слів. Ні, Фекварл був фахівець на всі руки — він володів навичками виживання, що поєднували силу й спритність. Саме тоді я вирішив перейняти його тактику: спритно сховатись від Фекварлової сили й таким чином уникнути смерті.

75

Моя подоба людини-крука була тотемом племені, що жило на межі прерій і лісу. Воно шанувало цього птаха за його спритність і потаємність, за розум і хитрість. Мій плащ містив пера всіх птахів, що водились у тих краях. Додавши їхню силу до своєї, я міг непомітно ходити луками й горами, а також шанобливо розмовляти з тамтешнім шаманом, убраним у такий самий плащ і маску.

76

Коли так регоче дещо могутніший за тебе джин — наприклад, Фекварл, — це певною мірою нервує. Ми, вищі духи, теж маємо почуття гумору й користуємось ним для того, щоб трохи прикрасити нескінченні літа свого рабства на Землі. Проте зазвичай наш сміх належить до однієї певної категорії: це сухий, саркастичний, відсторонений сміх, і сміємось ми з незліченних вад і примх чарівників. Сміємось ми часто, а регочемо нечасто — це просто в нас не заведено. (Тут, звичайно, не йдеться про бісів — ті майже не піднімаються вище балаганного рівня.) А зараз у Фекварловому реготі було щось напрочуд нестримане — таке враження, що він сміявся