Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Тоді домовилися, — підсумував Аран, потім повернувся до мене. — До речі, Камілло, ти будеш наступного місяця на тому благодійному матчі?

— Планую. А ти?

— Я? Ні, я більше не в формі. Але моя дружина там виставить купу капкейків на благодійний аукціон, — він підморгнув Карлі, а вона лише хмикнула, посміхнувшись. — Ну, якщо, звісно, вона не з’їсть їх усі завчасно.

— Аран! — гучно вигукнула Карла, грайливо штовхнувши його в бік, але її сміх видавав, що вона зовсім не ображена. — Це не я!

— Що ж, — я підняв одну брову, з цікавістю дивлячись на них обох. — То я мав рацію?

— Щодо чого? — Карла спробувала удати, ніби не розуміє, про що йде мова, хоча її очі, що сяяли від хвилювання, видавали все.

— Про твою любов до капкейків, — сказав я, а потім, хитро усміхнувшись, додав: — Чи, може, є ще щось, що ви хочете розповісти?

Аран лише посміхнувся, широко і тепло, а потім схвально кивнув.

— Та-ак! — радісно протягнув він, обіймаючи Карлу за плечі й ніжно притискаючи до себе. — Ми чекаємо декого.. Я скоро стану батьком!

Мить зупинилась. Від його слів у кімнаті ніби запанувала особлива енергія, що змусила кожного на мить затамувати подих. Карла, здавалось, трохи зашарілася, проте її очі світилися гордістю й щастям.

— Боже, це ж чудова новина! — вигукнув я, підходячи ближче, щоб обійняти спершу Карлу, а потім і Арана. — Вітаю вас обох!

— Дякую, друже, — відповів Аран, щиро усміхаючись, а потім поглянув на Вікторію, яка також виглядала зворушеною. — А ти що скажеш, Вікторіє? Думаєш, ми впораємось з цим?

— Ви не лише впорається, — впевнено відповіла Вікторія, зробивши крок уперед і обіймаючи Карлу. — Ви будете найкращими батьками. Це видно вже зараз.

Карла лише тихо засміялася, а її погляд став трохи мрійливим. Вона потерла живіт, який поки що не видавав її стан, але цей жест здавався природним і таким ніжним.

— Сподіваюсь, цей малюк успадкує твою любов до капкейків, — підколола її Вікторія, і ми всі розсміялися.

— Або ж мою майстерність у бізнесі, — додав Аран, і його голос звучав так, ніби він уже пишався своїм майбутнім потомством.

— Або обидві ці якості, — підсумував я, підморгнувши Карлі.

Ми продовжили розмову, і атмосфера навколо була наповнена радістю та теплом. Ця новина додала вечору особливого шарму, а я, дивлячись на Карлу й Арана, впевнився, що у цьому світі є щось дійсно щире й прекрасне. З часом, Вікторія виглядала все більш впевненою, її сміх лунко відгукувався в просторому залі. А я, стоячи поруч із нею, відчував гордість і… трохи більше. Вперше я усвідомив, наскільки ми стали командою — навіть у цьому світі, де вона колись почувалась чужою.