Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

Стю й похмуро всміхнувся. — А тепер, містере Стюарте Редман зі східного Техасу, дозвольте змалювати вам одну гіпотетичну ситуацію. Уявімо, що в Бостоні в нас є спільнота А, а в Ютиці — спільнота Б. Вони знають одна про одну, і кожна спільнота в курсі про умови, у яких живе протилежний табір. Спільнота А процвітає. Вони оселилися на Бікон-Гілл[205] і живуть у розкоші, бо виявилося, що один із членів спільноти — ремонтник із «Кон Ед»[206]. Цей парубок досить розумний, щоб запустити електростанцію, яка живитиме Бікон-Гілл. В основному все зводиться до того, щоб клацнути вимикачами, що відрубилися, коли станція перейшла в режим автоматичного вимкнення. І коли все запуститься, воно працюватиме на автоматі. Ремонтник може навчити інших членів спільноти А, за якими приладами слідкувати, на які важелі тиснути. Турбіни працюють на пальному, а зараз його хоч залийся, адже всі, хто ним користувався, дали дуба. Тож Бостону годі скаржитися. Є тепло, щоб зігрітися взимку, є світло, щоб почитати ввечері, є охолоджувальні прилади, щоб випити шотландського віскі з льодом, як цивілізована людина. Справді, не життя, а ідилія. Середовище не забруднюється. Ліків вистачає. Расові негаразди в минулому. Їжі вдосталь. Немає проблем із грішми чи бартером, бо товарів із головою — бери що хочеш. Добра стільки, що невеличкій спільноті вистачить на три століття наперед. Гадаю, те саме буде й зі сферою послуг. Говорячи соціологічною мовою, така спільнота може стати комуною. Без диктатури. Необхідне підґрунтя для диктатури — нужденність, непевність, бідність… Цього просто не існуватиме. Певне, важливі питання в Бостоні вирішували б на міських зборах. Отаке було б там правління.

І зовсім інша ситуація в спільноті Б, що в Ютиці. Запустити електростанцію нікому. Усі техніки повмирали. Їм знадобиться чимало часу, щоб допетрати, як усе налагодити. А поки цього не сталося, вони мерзнуть уночі (зима не за горами), їдять консерви, страждають. Владу захоплює якийсь сильний лідер. І вони радіють, бо їм страшно, холодно… багато хворих. Хай він усе вирішує. Звісно, наш лідер бере все до своїх рук. Він відправляє до Бостона гінця з проханням: чи не відпустять вони до Ютики свого улюбленого техніка — допомогти запустити тамтешню електростанцію? Єдина альтернатива — довга й небезпечна міграція на південь. І як учинить спільнота А, коли отримає це послання?

— Відправлять ремонтника?

— Яйця Господні! Яке там! Його там можуть і проти волі тримати. Насправді це цілком вірогідно. У постгрипозному світі технологічне ноу-хау замінить золото, стане ідеальною одиницею обміну. І в цьому спільнота А багата, а спільнота Б бідна. То що вчинить спільнота Б?

— Певне, рушить на південь, — сказав Стю, а тоді всміхнувся на всі зуби. — Може, навіть до східного Техасу.

— Може. Або ж вони погрожуватимуть бостонцям ядерною бомбою.

— Станцію запустити не можуть, та ракету запустять. Ага, вже.

— На їхньому місці я б із ракетою не марудився. Я б просто розібрався, як від’єднати боєголовку, а тоді відвіз її до Бостона в мікроавтобусі. Як гадаєте, таке можливе?

— Хай мені грець, якщо знаю.

— Та навіть якщо й ні, усюди валяється вдосталь звичайної зброї. У цьому вся сіль. Усе це лежить і чекає, доки його підберуть. І якщо обидві спільноти матимуть своїх техніків, вони можуть спромогтися на недолугу ядерну перестрілку через релігію, територію чи якусь дріб’язкову ідеологічну суперечку. Тільки подумайте: замість шести-семи ядерних держав у нас може з’явитися шістдесят-сімдесят спільнот із ядерною зброєю на континентальній території Сполучених Штатів. І якби все було інакше, я впевнений, що й тоді люди билися б — камінням чи поцвяхованими дрюками. Та річ у тім, що всі солдафони вимерли й полишили безліч цяцьок. Може, не варто обговорювати такі жахіття, особливо після всього, що сталося… та я боюся, що така ситуація цілком можлива.

Між ними запала мовчанка. День перевалив за полудень, і з лісу через дорогу чувся гавкіт Коджака.

— Знаєте, — заговорив урешті Бейтман, — я за натурою людина життєрадісна. Може, тому, що в мене низький поріг задоволення. Через це мене й зневажали колеги. У мене є свої вади. Ви й самі пересвідчилися, що я забагато говорю. З мене кепський художник — це ви теж бачите. А ще я не вмію розумно поводитися з грішми. Бувало, що три дні до получки я харчувався самими бутербродами з арахісовим маслом; і всі мешканці Вудсвілля сміялися з того, що я відкривав депозитний рахунок і закривав його за тиждень. Та я не дозволяв цьому мене пригнічувати, Стю. Ексцентричний, однак веселий — отакий я. Єдине моє прокляття — сни. Зі шкільних років мені завжди снилися неймовірно яскраві сни. Багато з них були поганими. Малому мені снилися тролі під мостами, які простягали лапи й хапали мене за ногу, або відьма, яка перетворювала мене на птаха… я відкривав рота, щоб закричати, та з мене виривалося лише каркання. Стю, вам сняться кошмари?

— Буває, — сказав Стю, думаючи про Елдера й про те, як Елдер ганявся за ним у нічних жахіттях; згадались освітлені холодним флуоресцентним світлом і сповнені луни коридори, які переходили один в інший і ніколи не закінчувалися.

— Тоді ви в курсі, як воно. Коли я був підлітком, мені, як і належить, снилися й збудливі сни, що могли закінчитися полюцією, але інколи дівчина перетворювалася на жабу, змію чи гнилий труп. Я постаршав, і мені почали снитися сни про невдачі, деградацію, самогубства, жахливі випадкові смерті. Найчастіше мені снилося, як мене повільно чавить автомобільним підйомником на автозаправці. Гадаю, все це лише варіації сну з тролем. Я справді вірю в те, що подібні сни дозволяють мозку проблюватись, і ті, кому вони сняться, радше благословенні, аніж прокляті.

— Позбуваєшся чогось — значить, воно не накопичується.

— Саме так. Існує багато різноманітних трактувань снів, найвідоміші серед яких — Фройдові, та я завжди вважав, що вони є засобом самоочищення, що сни — це можливість для психіки добряче просратися. Гадаю, люди, яким нічого не сниться або ж які сплять так міцно, що під ранок уже нічого не пам’ятають, страждають на певний розумовий закреп. Хай там як, а коли наснилося жахіття, єдина практична винагорода — прокинутися й усвідомити, що то був лише сон.

Стю всміхнувся.

— Та останнім часом мені постійно сниться дуже страшний сон. Дуже поганий. Як і сон про ліфт, він постійно повторюється, однак у порівнянні це як вовк і