Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Якщо приїдеш у гості, розкажу.

— Гм, — вимовив Мікаель.

— Я щойно перевдягнулася в спортивний костюм, щоб скинути трохи зайвої енергії, — сказала Моніка Фігуерола. — Мені виходити чи зачекати на тебе?

— Нічого, якщо я з’явлюся після дев’ятої?

— Чудово.

Близько восьмої вечора в п’ятницю Лісбет Саландер відвідав доктор Андерс Юнассон. Він усівся на стілець для відвідувачів і відкинувся на спинку.

— Будеш оглядати мене? — спитала Лісбет Саландер.

— Ні. Сьогодні не буду.

— Добре.

— Ми сьогодні проаналізували твій стан і повідомили прокурора, що можемо тебе виписати.

— Ясно.

— Вони хотіли забрати тебе до ґетеборзького слідчого ізолятора прямо сьогодні ввечері.

— Так швидко?

Він кивнув.

— Стокгольм явно квапить. Я сказав, що повинен провести завтра деякі завершальні тести і не випущу тебе раніше неділі.

— Навіщо?

— Не знаю. Мене розсердив їх натиск.

Лісбет Саландер навіть усміхнулася. Якби в неї було в розпорядженні кілька років, вона змогла б зробити з доктора Андерса Юнассона чудового анархіста: глибоко в душі він вочевидь мав схильність до громадянської непокори.

— Фредрік Клінтон, — мовив Мікаель Блумквіст, дивлячись у стелю над ліжком Моніки Фігуероли.

— Якщо ти запалиш цю сигарету, я погашу її об твій пупок, — попередила Моніка.

Мікаель здивовано поглянув на сигарету, яку машинально витягнув з кишені піджака.

— Вибач, — сказав він. — А на балконі можна покурити?

— Якщо потім почистиш зуби.

Він кивнув і загорнувся в простирадло. Моніка пішла за ним на кухню, налила собі велику склянку холодної води і прихилилася до одвірка балконних дверей.

— Фредрік Клінтон?

— Він живий і є сполучною ланкою з минулим.

— Він при смерті. Йому потрібна нова нирка, і більшу частину часу він проводить на діалізі або інших процедурах.

— Але він живий. Ми могли б зв’язатися з ним і поставити йому питання прямо. Можливо, він погодиться розповісти.

— Ні, — заперечила Моніка. — По-перше, це вже попереднє слідство, а це прерогатива поліції. Щодо цього жодного «ми» не існує. По-друге, у нас з тобою домовленість: ти отримуєш інформацію, але обіцяв не робити жодних дій, які можуть нашкодити розслідуванню.

Мікаель поглянув на неї, усміхнувся і погасив сигарету.

— Фу, — сказав він. — Служба безпеки смикає за повідець.

Її обличчя раптом стало задумливим.

— Мікаелю, це не жарти.

Коли в суботу вранці Еріка Берґер їхала до «Свенска морґонпостен», на душі в неї лежав важкий камінь. Перед цим їй почало здаватися, що процес створення газети вже під контролем, і на вихідних вона планувала відпочити — вперше з початку роботи в «СМП». Проте пропажа дуже особистих і інтимних речей разом з матеріалами про діяльність Берґшьо поставила хрест на її надіях розслабитись.

Під час безсонної ночі, в основному проведеної на кухні в товаристві Сусанн Ліндер, Еріка чекала, що «Отруйне перо» завдасть їй удару і що її далеко не найкращі зображення швидко поширяться. Інтернет — чудове знаряддя для негідників. Боронь Боже, клятий запис, де я трахаюся з двома чоловіками, — найінтимніше потрапить у вечірні газети по всьому світу.

Сусанн Ліндер усе-таки вмовила її лягти, але всю ніч панічний страх не давав їй спати.

О восьмій годині ранку вона встала і поїхала до «СМП». Залишатися осторонь вона не могла — якщо здійнялася буря, Еріка хотіла зустріти її лицем.

Проте в напівпорожній з нагоди суботи редакції все виглядало як завжди. Коли вона проходила повз центральну стійку, співробітники приязно привіталися. У Андерса Хольма був вихідний, і його обов’язки виконував Петер Фредрікссон.

— Доброго ранку, а я думав, що ви сьогодні відпочиватимете, — привітав він Еріку.

— Я теж. Але мені вчора нездоровилось, а треба дещо зробити. Щось особливе відбувається?

— Ні, щодо новин ранок видався спокійним. Найбільш животрепетне — на деревообробному заводі в Даларна намітилося піднесення, і сталося пограбування в Норрчьопінгу, одну людину поранено.

— Гаразд. Я трохи посиджу в скляній клітці і попрацюю.

Вона сіла, прихилила милиці до книжкової полиці і зайшла в Інтернет. Насамперед вона перевірила пошту. Їй надійшло кілька листів, але від «Отруйного пера» нічого не було. Еріка нахмурила брови. З моменту крадіжки минуло дві доби, а він ще не скористався здобутими можливостями. Чому? Збирається змінити тактику? Шантажуватиме? Просто хоче тримати мене за горло?

Конкретної справи у неї не було, й Еріка відкрила документ із стратегією «СМП», яку поступово виробляла. П’ятнадцять хвилин вона сиділа, втупившись в екран, але не розрізнюючи літер.

Потім спробувала зателефонувати Ґреґеру, але так і не змогла з ним зв’язатися. Вона навіть не знала, чи працює за кордоном його мобільний телефон. Якби вона доклала зусиль, то, звичайно, зуміла б його розшукати, але почувала себе геть знесиленою страхом і відчаєм.

Еріка спробувала зателефонувати Мікаелю Блумквісту, щоб розповісти про крадіжку папки з документами про Берґшьо, але його телефон не відповідав.

О десятій годині, так до ладу нічого і не зробивши, вона вирішила їхати додому. Вона якраз простягнула руку, щоб вимкнути комп’ютер, коли почула сигнал ICQ. Еріка розгублено поглянула на рядки меню. Що таке ICQ, вона знала, але спілкувалася в чаті рідко і з початку роботи в «СМП» цією програмою жодного разу не користалася.

Вона, вагаючись, клікнула на «Відповісти».

Привіт, Еріко.

Привіт. Хто це?

Особисте. Ти сама?

Це новий трюк «Отруйного пера»?

Так. Хто ти?

Ми зустрічалися вдома у Калле Блумквіста, коли він повернувся із Сандхамна.

Еріка Берґер з подивом втупилася в екран і лише за кілька секунд добрала розуму. Лісбет Саландер. Неможливо.

Ти на місці?

Так.

Жодних імен. Ти знаєш, хто я?

Як я можу дізнатися, що це не провокація?

Мені відомо, звідки у Мікаеля на шиї взявся шрам.

Еріка хапнула повітря. Про це знали лише чотири людини на світі, й однією з них була Лісбет Саландер.

О'кей. Але як ти змогла вийти на мене в чаті?

Я досить добре розуміюся на комп'ютерах.

Лісбет Саландер, звичайно, ас. Але яку чортівню вона змогла придумати, щоб спілкуватися із Сальгренської лікарні, де з квітня лежить під замком, — це понад моє розуміння.

О'кей.

Я можу на тебе покластися?

Що ти маєш на увазі?

Про цю розмову ніхто не повинен знати.

Не хоче, щоб поліція довідалася, що в неї є доступ до Мережі. Звичайно ж, ні. Тому і розмовляє в чаті з головним редактором однієї з найбільших газет Швеції.

Немає проблем. Чого ти хочеш?

Розплатитися.

Тобто?

«Міленіум» мене підтримував.

Ми робили свою роботу.

А інші