Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До того ж, відколи в п’ятницю у нього побував Мікаель Блумквіст, він скоїв ще один злочин. Як поліцейський, він був зобов’язаний, отримавши інформацію, що має відношення до розслідування вбивства, негайно повідомити про це. Але, передавши цю інформацію інспекторові Бубланськи чи прокуророві Екстрьому, він тим самим автоматично викрив би себе самого. Це стало б надбанням громадськості — не те, що стосувалося шльондр, а історія із Залаченком.
У суботу він поквапився навідатися на своє робоче місце до відділу безпеки в Кунгсхольмі, витягнув усі старі папери, що стосувалися Залаченка, і перечитав зібраний матеріал. Він сам писав ці донесення, але з того часу минуло вже багато років. Останній документ був десятирічної давнини.
Залаченко.
Цей слизький чорт!
Зала.
Гуннар Бйорк сам записав у своєму розслідуванні це прізвисько, але, скільки він пам’ятав, ніколи ним не користувався.
Проте зв’язок був абсолютно очевидний — зв’язок з Енскедом, з Б’юрманом і з Саландер.
Гуннар Бйорк замислився. Йому ще не було ясно, як усі частини головоломки пов’язані між собою, але він, здається, здогадувався, чому Лісбет Саландер вирушила до Енскеда. Він легко міг собі уявити, що Лісбет Саландер у нападі люті вбила Даґа Свенссона і Міа Берґман або тому, що вони відмовилися їй допомагати, або тому, що чимось її спровокували. У неї був мотив, про який знав тільки Гуннар Бйорк і, можливо, ще двоє-троє людей.
Вона ж зовсім божевільна. Бог дасть, її під час арешту застрелить який-небудь поліцейський. Вона знає, і якщо вона заговорить, то все може розкритися.
Але тут хоч як міркуй, факт залишався фактом: особисто для нього мовчання Мікаеля Блумквіста було єдиним шансом, а ніщо інше його зараз не хвилювало. Він відчував, як у ньому наростає відчай. Треба добитися від Блумквіста, щоб той погодився визнати його своїм анонімним джерелом і мовчати про його… пікантні пригоди з цими чортовими шльондрами. Ех, якби, чорт забирай, Саландер прострелила довбешку цьому Блумквісту!
Він кинув погляд на телефонний номер Залаченка і зважив усі «за» і «проти» того, щоб йому зателефонувати. Але так ні на що й не зважився.
Мікаель узяв собі за правило регулярно підбивати підсумок своїх розшуків. Після того, як Паоло Роберто пішов, він присвятив годину цьому заняттю. Виходили записки, що формою нагадували щоденник, у якому він висловлював свої думки і в той же час точно фіксував усі розмови, зустрічі та інші частини виконаної роботи. Документи він зберігав у зашифрованому вигляді, а копії пересилав Еріці Берґер і Малін Ерікссон, щоб постійно тримати в курсі своїх колег.
Даґ Свенссон пильно займався Залою в останні тижні перед своєю загибеллю. Це ім’я вперше прозвучало в останній їх з Мікаелем телефонній розмові, за дві години до вбивства. Гуннар Бйорк стверджував, що йому про Залу дещо відомо.
Коли Мікаель підсумував те, що йому вдалося дізнатися про Бйорка, відомостей набралося зовсім небагато.
Гуннару Бйорку було шістдесят два роки, народився у Фалуне, не одружений, у поліції працював з двадцяти одного року. Почав як патрульний, але закінчив юридичний факультет і потрапив до таємної поліції вже у двадцять шість чи двадцять сім років. Це сталося в 1969-му або 1970 році, якраз під кінець того періоду, коли начальником служби безпеки був Пер-Гуйнар Вінґе.
Вінґе був звільнений після того, як в одній розмові з губернатором Норрботтена Раґнаром Лассинанті він назвав Улофа Пальме російським шпигуном. Після цього один за одним посипалися скандали, зокрема вбивство Пальме. Мікаель не мав ані найменшого уявлення, яку роль відігравав (і чи відігравав узагалі) Гуннар Бйорк у драматичних подіях, що відбувалися в таємній поліції впродовж останніх тридцяти років.
Розвиток кар’єри Бйорка в період 1970–1985 років залишався невідомим, що й не дивно, позаяк діяльність відділу безпеки завжди була засекреченою. Можливо, він застругував олівці в якому-небудь архіві, а можливо, був у Китаї таємним агентом. Але останнє було все ж таки малоймовірно.
У жовтні 1985 року Бйорк був переведений до Вашингтона, де два роки прослужив у шведському посольстві. З 1988 року він знову повернувся до Стокгольма на службу в таємній поліції. У 1996 році він став публічною фігурою, позаяк був призначений заступником начальника відділу у справах іноземних громадян. Що саме він там робив, Мікаель не міг напевно дізнатися. Після 1996 року Бйорк неодноразово виступав у засобах масової інформації у зв’язку з висиланням того або іншого неблагонадійного араба, в 1998 році він привернув загальну увагу, коли з країни вислали цілу групу іракських дипломатів.
Яке це має відношення до Лісбет Саландер і вбивства Даґа й Міа? Мабуть, ніякого.
Але Гуннар Бйорк щось знає про Залу.
Тому тут, очевидно, є якийсь зв’язок.
Еріка Берґер нікому, навіть своєму чоловікові, від якого в неї зазвичай не було таємниць, не розповідала, що збирається переходити під крило Великого Дракона — у «Свенска морґонпостен». У «Міленіумі» їй залишалося працювати ще місяць. Їй було страшно. Вона знала, що ці дні пролетять дуже швидко і несподівано настане останній день її роботи головним редактором.
До того ж їй не давала спокою тривога за Мікаеля. Прочитавши його останні повідомлення по електронній пошті, вона відчула, що в неї занило серце. Вона бачила всі ознаки. В ньому прокинулася заповзятість, яка два роки тому змусила його вчепитися в Хедестад, та ж настирність, якою він був одержимий, коли воював проти Веннерстрьома. Починаючи з Великого четверга для нього перестало існувати все, крім бажання з’ясувати, хто вбив Даґа й Міа, і прагнення так чи інакше зняти підозри з Лісбет Саландер.
Попри те що вона цілком співчувала його меті (Даґ і Міа були її друзями теж), одна риса Мікаеля її завжди трохи бентежила: досить було йому напасти на слід здобичі, як усе решта для нього втрачало значення.
З тієї миті, як він зателефонував їй учора і повідомив, що кинув виклик інспекторові Бубланськи і затіяв з ним змагання, мовби якийсь нещасний мачо або ковбой, вона відразу зрозуміла, що тепер з ним неможливо буде мати справу, доки він не доб’ється вирішення поставленого завдання. Тепер він буде поперемінно то захоплюватися собою, то впадати в депресію. І десь у його рівнянні буде присутнім ризик, швидше за все, зовсім невиправданий.
І потім — Лісбет Саландер! Еріка бачила її всього раз і дуже мало знала про цю дивакувату дівчину, щоб цілковито поділяти переконання Мікаеля в її невинності. А раптом правий був Бубланськи? Раптом вона злочинниця? Тільки уявити собі, що Мікаель зуміє її розшукати і опиниться віч-на-віч з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина, що гралася з вогнем», після закриття браузера.