Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Світанок 📚 - Українською

Читати книгу - "Світанок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світанок" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 170
Перейти на сторінку:
можливість подолати Джейкоба під’юджувала її до полювання.

— Джейкобе, — мовила я, ще раз пробуючи переконати його, поки Ренесма потанцювала геть від нас уздовж просіки, шукаючи запах, який їй буде до вподоби, — у тебе є певні зобов’язання тут. Сет, Лі…

Він фиркнув.

— Я ж не нянька для своєї зграї. І зрештою, у них у всіх є обов’язки в Ла-Пуші.

— Такі ж, як і твої? А ти як — офіційно кидаєш школу? Якщо ти хочеш не відстати від Ренесми, тобі варто вчитися вдвічі наполегливіше.

— У мене невеличкі канікули. Я повернусь до школи, коли все трохи… сповільниться.

Щойно він це промовив, як я забула всі свої аргументи, й ми обоє автоматично поглянули на Ренесму. Вона видивлялася сніжинки, які кружляли над її головою і танули, перш ніж прилипнути до пожовклої трави на довгастому гостроконечному видолинку, куди ми дійшли. Її пишна сукенка кольору слонової кості була хіба трошечки темнішою за сніг, а від рудувато-каштанових кучериків парувало, хоча сонце заховалося глибоко за хмарами.

Поки ми спостерігали, вона на мить присіла — а тоді підстрибнула футів на п’ятнадцять угору. Маленькі ручки хапнули сніжинку, й вона легко опустилася на ноги.

Ренесма обернулася до нас зі своєю сліпучою усмішкою на вустах — ніде правди діти, я й досі до неї не звикла — й розтулила долоньку, щоб показати ідеальної форми восьмикутну льодяну зірочку, перш ніж вона розтане.

— Дуже гарна, — гукнув Джейкоб, оцінивши її зусилля. — Та мені здається, що ти пасеш задніх, Нессі.

Вона пострибала до Джейкоба; він розвів руки саме вчасно, щоб вона заскочила на них. Їхні рухи були ідеально синхронними. Вона так робила, коли хотіла щось сказати. Вона й досі не любила говорити вголос.

Ренесма торкнулася його обличчя, мило нахмурившись, поки ми дослухалися до тупоту невеличкого стада лосів, які десь удалині перетинали ліс.

— Зві-і-існо, ти не відчуваєш спраги, Нессі, — трошки саркастично відповів Джейкоб, проте водночас наче вибачаючи її. — Ти просто боїшся, що я знову впіймаю найбільшого!

Вона зістрибнула з Джейкобових рук, легко приземлившись на ніжки, і закотила очі — коли вона так робила, то була неймовірно схожою на Едварда. А тоді гайнула до дерев.

— Краще я, — мовив Джейкоб, коли я нахилилася вперед, начебто збираюся побігти за нею. Він здер футболку й помчав у ліс, на бігу здригаючись усім тілом. — Якщо махлюватимеш, тобі не зарахується, — гукнув він до Ренесми.

Я усміхнулася, побачивши, як за ними закружляло листя, і похитала головою. Іноді Джейкоб видавався молодшим за Ренесму.

Я затрималася, даючи мисливцям кілька хвилин фори. Наздогнати їх буде неймовірно легко, а Ренесма зрадіє, якщо здивує мене розмірами своєї здобичі. Я знову всміхнулася.

У вузенькому видолинку було зовсім тихо й порожньо. Легкий сніжок іще літав у мене над головою, але вже майже не сніжило. Аліса передбачила, що він не ляже ще принаймні кілька тижнів.

Зазвичай ми з Едвардом разом вирушали на полювання. Але сьогодні Едвард був із Карлайлом — вони планували подорож до Ріо, змовлялися поза Джейкобовою спиною… Я насупилася. Коли я повернуся, то стану на бік Джейкоба. Він мусить поїхати з нами. Для нього від цього так само багато залежить, як і для нас, — фактично все його життя залежить, так само як і моє.

Поки думками я зверталася до найближчого майбутнього, очі мої звично оглядали гори, вишукуючи здобич, попереджуючи небезпеку. Я навіть не замислювалася над цим — обережність тепер була частиною мого нутра.

А може, справді була причина для настороженості — якийсь крихітний важіль, який зачули мої загострені, мов лезо, відчуття перш, ніж я це усвідомила.

Коли очі мої ковзнули по гребеню далекої скелі — застиглій блакитно-сірій масі на тлі чорно-зеленого лісу, сріблястий — а може, золотавий? — блиск привернув мою увагу.

Очі мої сфокусувалися на кольорі, якого не мало бути там — далеко-далеко, що навіть орлине око не змогло б розрізнити. Я вдивилася.

Вона теж дивилася на мене.

Це була, беззаперечно, вампірка. Шкіра її була мармурово-біла, у мільйони разів гладкіша, ніж людська шкіра. Навіть за хмарної погоди вона легенько блищала. Якби її не видала шкіра, то зрадила б непорушність. Тільки вурдалаки та статуї можуть так ідеально застигати.

Волосся її було попелястим, попелясто-русявим, майже срібним. Саме цей колір привернув мою увагу. Волосся звисало прямо до круглого підборіддя, розділене проділом навпіл.

Я її не знала. Була цілком переконана, що ніколи не зустрічалася з нею, навіть коли ще була людиною. Жодне з облич у моїх непевних людських спогадах не нагадувало цього. Але за темно-золотавими очима я миттю здогадалася, хто вона.

Зрештою Ірина вирішила прийти.

Якусь хвильку я витріщалася на неї, а вона на мене. Цікаво, чи вона теж одразу здогадалася, хто я така? Я вже майже підняла руку, збираючись помахати, але зненацька її губи легенько скривилися, й вираз обличчя миттю став ворожим.

З лісу долинув переможний крик Ренесми, відлуння Джейкового виття, і я побачила, як інстинктивно скривилося обличчя Ірини, коли виття за кілька секунд долетіло й до неї. Вона метнула погляд праворуч — і я точно знала, що вона там побачила. Величезного червонувато-бурого вовкулаку, можливо, саме того, який роздер Лорана. Скільки часу вже вона спостерігала за нами? Я була певна, що досить довго для того, щоб помітити наші приятельські стосунки.

Її обличчя перекосилося від болю.

Я інстинктивно розвела руками, немов вибачаючись. Вона обернулася до мене й вищирила зуби. Щелепи розтиснулися, і вчулося ричання.

Коли слабкий звук долинув до мене, вона вже розвернулася та зникла в лісі.

— Чорт! — простогнала я.

Я погнала в ліс за Ренесмою та Джейкобом — мені було неприємно, що я втратила їх двох із поля зору. Я не відала, в якому напрямку рухається Ірина та наскільки вона зараз люта. Вампіри дуже мстиві, і це почуття для них не так легко здолати.

Я мчала стрімголов і за дві секунди вже дісталася їх.

— Мій більший, — почула я наполегливий вигук Ренесми, прориваючись крізь густі зарослі терну на маленьку галявину, де стояли вони.

Джейкоб притиснув вуха до голови, побачивши мій вираз обличчя; він поплазував уперед, вищиривши зуби, — ніс його й досі був закривавлений від здобичі. Очі його сканували ліс. Я чула, як у його горлі наростає рик.

Ренесма насторожилася так само, як і Джейкоб. Покинувши мертвого оленя, що лежав біля її ніг, вона стрибнула мені на руки та притиснула з цікавістю долоньки мені до обличчя.

— В мене занадто бурхлива реакція, — запевнила я їх обох. —

1 ... 118 119 120 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світанок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світанок"