Читати книгу - "Обережно: міфи!"

Намагаючись хоч якось виправдати ті провали політики партійно–бюрократичної верхівки СРСР, що фактично поставили на межу загибелі народи Радянського Союзу, а також прорахунки підготовки Червоної армії, які призвели до величезних територіальних, людських і матеріальних втрат 1941–1942 рр., комуно–більшовицька ідеологія та партійна історична наука від самого початку запровадили практику формування різноманітних міфів, спрямованих на приховування або перекручення як дійсного перебігу подій, так і справжніх причин тієї трагедії. Дійсно, як було переконати постійно тероризовані моторошними репресіями народи, які буквально животіли, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, щоб тільки задовольнити непомірні апетити улюбленого дітища «вождя і вчителя», чому оспівана «непереможна і легендарна», котра, не жаліючи пупа, десятиліття готувалася і, як запевняло вище військове та партійне керівництво, була готова відбити напад будь–якого агресора, раптом так схибила.

Щоб показати істинні причини тої трагедії, ненаситна вогненна вирва якої, невпинно розпросторюючись, втягувала в криваву коловерть нові й нові мільйони людей, довелося б розкрити справжні наміри кремлівського керівництва, про що, звичайно, не могло бути й мови. От і почали вбивати в голови довірливого радянського люду міфи про «несподіваність нападу фашистської Німеччини на СРСР» (История Великой... — 1961. — с. 9), про те, що СРСР «не мав агресивних намірів» і «в наших прикордонних округах перебували тільки війська прикриття», які до того ж чомусь «не були готові до відбиття ворожого удару» (Анфилов, 1962. — с. 42, 49), про те, що «»всі думки та дії Сталіна були пронизані одним бажанням — уникнути війни, і впевненістю в тім, що це йому вдасться» (Жуков, 1971. — с. 223), тощо[77].

Деякі міфи залишалися незмінними впродовж десятиліть, інші — постійно «модернізувалися». Наприклад, міф про «чисельну перевагу» німців, «особливо у танках і літаках», що за життя Сталіна (до речі, саме він і пустив у світ побрехеньку про те, що «танків у нас у кілька разів менше» — ще в листопаді 1941 р. — ось звідки ростуть «ноги» офіційних міфів, над подальшим «науковим» обґрунтуванням яких трудилося, не покладаючи рук, не одне покоління компартійних істориків) набув «енциклопедичного» звучання (Большая Советская Энциклопедия. — М., 1951. — т. 7. — с. 162–163). Пізніше, коли після скбну «головного історика» брутальна брехня вже не викликала довіри навіть у вихованому на міфах радянському суспільстві й виникла потреба у брехні правдоподібнішій, було заміщено дещо іншим: мовляв, за кількістю бойової техніки радянські війська «не поступалися ворогові, та більша частина її вже застаріла» (Советский Союз в годы... — 1976. — с. 34) або що «за тактико–технічними даними» та техніка «значно поступалася німецьким бойовим машинам» (Анфилов, 1989. — с. 121).

Незмінно повторювані радянською пропагандою та історичною наукою байки щодо непідготовленості СРСР до війни і раптовості її розв’язання з боку фашистської Німеччини сформували в очах радянської та світової громадськості стійкий образ підступного Гітлера та простодушного Сталіна, який нібито «хотів вірити Гітлеру, але... був жорстоко обдурений» (Дробот... — 1998. — с. 31). Тож останній із «друга» СРСР, дбайливо виплеканого саме зусиллями Кремля