Читати книгу - "Філософія як історія філософії: Підручник"

Так, втіленість є зв’язком усвідомлюючого себе суб’єкта з власним тілом. Тільки з точки зору втіленої особистості можливий екзистенційний погляд щодо реальності. Суб’єкт, що є втіленим не має жодної можливості змінити будь-що в своєму фундаментальному стані.

Втіленість є умовою будь-якого екзистенційного досвіду. Всі об’єкти, що існують, є саме такими для нас, бо ми їх сприймаємо подібно до сприйняття себе у взаємозв’язку з власним тілом. Тілесність свідчить про втіленість до простору й часу, неухильне наближення до смерті.

Особливістю свідомості є здатність до неуважності та незконцентрованості, що і є умовою можливості існування у жорстокому втіленому існуванні. Пізнання та переживання Присутності Бога — це єдиний шлях до того, щоб позбутися песимізму та знайти вихід свободі.

Така філософська позиція Марселя вказувала на нову методологію осягнення людського буття, за рахунок чого таке вчення можна віднести до екзистенціалізму, для якого первинним завданням є дослідження людського існування (екзистенції).

Свій спосіб філософського осягнення французький філософ назвав «методологією неверифікованого». «Діалектика відновленого здобування» почасти нагадує методологію пізнання через пригадування Платона. Логіка Марселя в тому, щоб отримати знання яке не було б простим наслідком верифікації, але яке б було засновано на більш фундаментальних засадах, наявних в самому бутті.

Для здійснення нової методології пізнання необхідна зосередженість (recueillement), яка полягає у стані медитації, звернення до самого себе, відході від усього зовнішнього та відчуженого, встановлення внутрішньої тиші. Метафізична структура буття обумовила наявність зосередженості. Із зосередженості народжуються такі феномени як музика, поезія, пророцькі видіння. досягнення стану зосередженості є підготовкою для прийняття одкровення. Одкровення — один з ключових пунктів конкретної онтології Ґабріеля Марселя.

Але релігійність філософської позиції французького філософа не обмежується лише відстороненими, дотичними до проблематики релігійної філософії моментами. Наявною у бутті Марсель визнає саме Божественну Присутність (presense), що гарантує милосердя, допомогу та захист.

Через усвідомлення Божественної Присутності зникає межа між Богом та людиною як між вищим та нижчим єством. настає стан абсолютної доступності та відкритості. Цей стан досягається через бажання людини служити Богові на відміну від лише піклування про самого себе. необхідно відволіктися від будь-якого конкретного предмета, наслідком чого може бути або інтуїція Божественної Присутності або стан нудьги та відчуття відсутності виходу (Марсель натякає на філософську позицію Ж.-П. Сартра). Але песимізм, на думку Габріеля Марселя може бути пов’язаний лише з відсутністю знання про світ, яке свідчить про те, що в світі є місце надії і ця надія можлива лише завдяки Божественній Присутності.

Свої основні погляди Марсель висвітлює в своїй «програмній» праці, яка складається із щоденникових записів «Бути та мати» («Etre Et Avoir»). Ця робота включає в себе нотатки 1928-1933 років, які поєднуються назвою «Метафізичний щоденник», а також резюмуючим «Есе феноменології володіння». Щоденникові записи 1928-1929 років відтворюють динаміку духовного руху Ґ. Марселя від містико-релігійного осягнення до ортодоксального католицизму.

Тут увага концентрується на внутрішньому духовному досвіді, наявностях внутрішнього екзистенційного досвіду. Наполягаючи на необхідності принципу сповіді, Ґ. Марсель тлумачить її як відверте звернення людини до самої себе, що і дозволяє почути «самотній голос людини»: «... Мені прикро, я невдоволений собою, розуміючи, що порушив чіткі й очевидні правила філософської гри, ті самі, яких усі майже скрізь і завжди дотримувалися аж до наших часів»[338].

Фундаментальний онтологічний зв’язок полягає у взаємозв’язку усвідомлюючого себе суб’єкта зі своїм власним тілом. За Ґ. Марселем існує дилема онтологічного вибору — з одного боку людина може підвестися до автентичного буття, реалізуючи фундаментальну свободу, але для досягнення такого поступу необхідне позбавлення усвідомлення світу в якості світу володіння. Однією з характеристик такого світу є панування суб’єкт-об’єктних відносин, а також егоцентризм суб’єкта, потреба «мати» — проти яких виступає французький мислитель.

Запорукою досягнення свободи є звільнення від егоцентризму через релігію, творчість та любов. Раціоналістична філософія також є характерною особливістю духу володіння (esprit, de l’avoir) — характерним для такої філософії є протиставлення об’єкту суб’єкта, що пізнає цей об’єкт, а також проблемний підхід до розв’язання філософських питань.

Задача Ґ. Марселя полягає в описі власного містичного досвіду, який свідчить про те, що людина в одкровенні відчуває себе в єдності з буттям — це є Божественна Присутність, яка не може бути вираженою через поняття. Доведення буття Бога є зайвим і другорядним, оскільки ми можемо мати інтуїтивне знання про його існування.

Віруюча людина автоматично сповідує інші від буденних, високі цінності. Віра, надія, любов, самопожертва — данності, що складають духовно-практичну основу конкретної онтології. Терпіння та смирення, зосередженість, служіння, що запобігає можливості самогубства, мучеництво та самопожертва віруючого — ось виразні моральні орієнтири у філософії Ґ. Марселя.

Екзистенціалізм Ґ. Марселя, завдяки його релігійному спрямуванню, виразно відрізняється від атеїстичного екзистенціалізму, одним з головних представників якого є Ж.-П. Сартр.

Так, Сартр, скоріше за все, є саме виразником духу своєї епохи. В розумінні ним філософських проблем переважає індивідуалізм, притаманний західному суспільству його часів. Відокремлення у суспільстві людей одне від одного відбувається у двадцятому столітті на тлі «переоцінки всіх цінностей». Стає загальнорозповсюдженим новий підхід до способу самовизначення людини, до визначення нею своїх моральних орієнтирів та цінностей. Тепер людина може обирати особисто те, що вважає за потрібне з цілого «арсеналу», набору переконань, які історично накопичувалися людством протягом всіх попередніх часів.

Таким чином люди з різноманітними, часто протилежними цінностями стають «чужими» одне одному. Стають відсутніми, або принаймні примарними можливості консолідації суспільства зради спільних цілей, ідеалів, цінностей.

У таких умовах несумісності індивідуальних переконань — одна людина стає вже не партнером, але перешкодою у досягненні іншою своєї мети. Отже, і для Сартра в його розумінні свободи досягнення індивідуальної мети наштовхується на перешкоду — «інші».

В атеїстичному екзистенціалізмі інші не тільки утворюють певні перешкоди в намаганні здійснювати свободу і несуть переважно негаразди, але сама наявність та матеріалізація свободи стають абсурдними. Філософія А. Камю, умовно кажучи, починається