Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

Нік робив усе правильно. Повільно й виважено. Ніч в Академії, і пуста аудиторія, і Нік, котрий обрізає її волосся на її ж прохання. Якщо то буде останнє перед тим, як вигоріти, вона й не проти.

Діке зіщулилася на широкому твердому стільці. Поки ще нічого не змінилося, але після півночі — після півночі тепер може статися все. Адже саме на стику двох діб

усе ]]> зникає. Сила чи прокляття — вона не думала про це. Такої жертви вимагала велика Феміда, і жоден суддя не міг відмовитися від своєї ноші. Діке була зразковою суддею. Але — вдома. А сьогодні все мало закінчитися.

— Ніку, ти ображаєшся на мене? — тихо спитала вона після того, як ще кілька чорних пасом упали на землю мертвими зміями.

— За що? — тон голосу Ньєрда ні краплі не змінився. Як добре.

— За те, що я роблю. За те, що попросила

тебе ]]> зробити це. Я ж не впевнена в результаті. — Вона подивилась на свої схрещені на колінах руки, і вони видались їй надто тонкими, як і ниточка надії на успіх. — Можливо, я згадаю все, а можливо, зітру. Та я ж навіть не знаю, ким буду цього ранку!

Вона глибоко вдихнула. Озвучувати свої страхи теж було дивно. Але так вони наче маліли і втрачали вагу.

— Як наче ти раніше знала себе, — хлопець опустив ножиці, взяв у долоню довге пасмо і пропустив його крізь пальці.

…Коли Ньєрд закінчив стинати її волосся, Діке провела пальцями по потилиці й намацала короткі пасма.

— І… і що ти думаєш зараз? — у Ніковому голосі проступило хвилювання. Зовсім трохи.

— Те, що й раніше. Ефект проявиться після півночі. Але поки в нас є дрібка часу, пообіцяй мені дещо.

— Я розгляну твої пропозиції, — хлопець простягнув Діке її ножиці — могутній артефакт, що відтинав спогади та емоції від свідомості, розділяв правду і брехню, а понад тим — приносив своїй власниці стільки проблем.

Діке відчувала, що говорити вголос набагато важче, коли знаєш, що не забудеш сказаного завтра. Ні завтра, ні післязавтра — ніколи взагалі. Вона зробила два короткі вдихи й усміхнулася:

— Пообійцяй, що будеш поруч, коли я стану іншою. І в разі чого скажеш мені… ким була Діке-суддя.

* * *

452 рік 8 кроку Колеса Долі

— Моя сестра вчинила непоправне, — голос Ніколаса Ньєрда відбивався від стін у повній тиші.

— Саме так. Я співчуваю вам, проте Брюнгільди вже немає з нами, — у голосі Аматерасу співчуття не було, бо вона знала, що це не зарадить нічим. — Ваша сестра спробувала скористатись давнім закляттям. Наслідок: фізичне тіло знищене, а душа розділена. Я тут безсила.

— Розумію, — кивнув студент, мов неживий. — Та у мене є прохання. Пані директорко, я б хотів позбутися емоцій.

— Тобто? — перепитала Аматерасу.

Студенти часто висловлювали дивні прохання, та до сьогодні Ніколас Ньєрд нічого не просив і ні на що не скаржився. Крім хіба що ранкових пар. Але на них Аматерасу й сама б із радістю поскаржилась, якби тільки не була директоркою.

— Мені важко описати свій стан, — погляд хлопця блукав по стіні.

— Спробуйте все ж, — Аматерасу намагалась примусити хлопця говорити. Найгірше, коли вони тримають усе в собі, не говорять, а потім зникають.

— Я не певен, що зможу жити далі без Брюн. Я покінчу з собою, якщо мої думки надалі існуватимуть у такому вигляді, як зараз.

Він говорив упевнено і спокійно, мовби справді збирався завтра стрибнути з даху. І це вже не підлягало зміні. І навіть не лякало його.

— Зробіть щось із цим. Заморозьте мої емоції, — вдруге попрохав хлопець.

Директорка окинула його поглядом. Ньєрд завжди мав трохи недоладний вигляд: надто високий, надто худий, надто блідий, із надто яскравими очима і незвичною барвою волосся. З надто гострими кісточками, котрі виступали на фалангах пальців. Зараз уся ця недоладність була ладна зламатися під вагою горя.

— Ви повинні розуміти: я не маю права цього зробити. Проте якщо хочете, я трохи

занижу ]]> ваш поріг емоційності.

— Я згоден на будь-який варіант.

Якщо просто залишити Ньєрда в такому стані, він дуже скоро згасне — Аматерасу бачила це без будь-яких сил. Один погляд у його холодні й сумні очі запевняв: Ніколас цей досі стоїть на ногах лише тому, що невиховано скулено лежати у присутності директорки.

— За те, що я зроблю вам послугу й остуджу ваші переживання, ви повинні зробити послугу і мені, — додала вона, скоряючись раптовому рішенню.

— Я вас уважно слухаю, — по сріблистих очах важко було сказати, чи це справді так.

— Ви ж не плануєте складати випускні іспити цього разу, так?

— Так. Я не готовий.

— Гаразд. Ваші ліміти ми повернемо. Почнете заново, — Аматерасу сплеснула в долоні. — А про допомогу: до нас завітала Діке, богиня справедливого суду. Дуже перспективна. Проте — вона зі світу Феміди, богині правосуддя. Працювала там, як ви могли здогадатись, у суді. Через тамтешні звичаї в неї стираються емоції та деякі спогади стосовно людей, яких вона знає. Не повністю, на щастя, але все одно це викликає безліч проблем з огляду на наше навчання. Я не можу зупинити цей процес. І вона — за її словами — не може. Проте Діке нам потрібна. Вона володіє унікальними силами, зокрема непомильно розрізняє правду і брехню. Їй буде важко тут, тому ви, Ньєрде, уважно слідкуватимете за нею, підтримуватимете і допомагатимете. А згодом я розподілю вас в одну групу, щоб було зручніше.

— Як скажете, пані директорко.

— Я хочу, щоб ви зрозуміли, — додала Аматерасу тихше. — Її сила допоможе всім студентам. Я зможу запобігти таким випадкам, як із вашою сестрою та Ніктою Ромі.

— Я розумію, — Нік поправив окуляри. — Докладу всіх зусиль.

Аматерасу всміхнулася. Якщо