Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

“Абатові Карлосу Еррері.

Мій любий абат! Від вас я мав тільки благодіяння, і я вас зрадив. Ця мимовільна невдячність убиває мене, і коли ви читатимете ці рядки, мене вже не буде. Вас не буде тут, щоб урятувати мене.

Ви дали мені повне право, якщо я вважатиму це за корисне, занапастити вас, кинувши на землю, немов недопалок сигари. Але я вчинив з вами по-дурному. Зваблений хитрим запитанням судового слідчого, ваш духовний син, той, кого ви усиновили, перекинувся, щоб вийти з труднощів, на бік тих, хто хоче за всяку ціну вас знищити, надавши правдоподібності вашій тотожності — я знаю, неможливій — з французьким злочинцем. Цим усе сказано.

Між людиною вашої сили і мною, з якого ви хотіли зробити значнішу особу, ніж я міг бути, зайвими були б безглузді ніжності в хвилину останньої розлуки. Ви хотіли зробити мене могутнім і славетним, ви кинули мене в безодню самогубства, ось і все. Давно вже чую я над собою шум широких крил запаморочення.

Як ви колись казали, є нащадки Каїна і є нащадки Авеля: Каїн це у великій драмі людства — повстання. Ви походите від Адама саме по цій лінії; диявол і далі надихав її вогнем, кинувши першу іскру його у Єву. Серед демонів цього покоління час від часу трапляються жахливі, з широкими замислами душі; в них концентруються всі людські сили, і вони подібні до тих неспокійних тварин пустелі, чиє життя потребує безмежних просторів. Такі люди небезпечні в суспільстві так само, як леви були б небезпечні в Нормандії: вони потребують поживи, вони жеруть звичайних людей і поїдають гроші дурнів. Ігри їх такі ризикові, що нарешті вони вбивають нещасного собаку, з якого зробили собі товариша, ідола. Якщо бог того захоче, ці таємничі істоти стають Моїсеєм, Атіллою, Карлом Великим, Магометом або Наполеоном; проте, коли він залишає ці велетенські знаряддя іржавіти на дні океану якого-небудь покоління, то вони стають лише Пугачовим, Фуше, Лувелем[112] або абатом Карлосом Еррерою. Обдаровані безмежною владою над ніжними душами, вони їх притягають і розтоптують. Це велично, це прекрасно в своєму роді. Це отруйна барвиста квітка, що зваблює дітей у лісі. Це поезія зла. Такі люди, як ви, повинні жити в печерах і не виходити з них. Ти примусив мене жити цим велетенським життям, і ось мої життєві рахунки закінчені. Отже, я можу витягти голову з гордіївих вузлів твоєї політики, щоб вкласти її в мертву петлю мого галстука.

Щоб виправити свою помилку, я передаю генеральному прокуророві спростування мого свідчення. Ви зумієте використати цей документ.

Згідно із заповітом, складеним по формі, вам передадуть, пане абат, гроші, що належать вашому орденові; ви дуже необережно витрачали їх заради мене внаслідок батьківської ніжності, яку ви до мене відчували.

Отже, прощайте, велична статує Зла і Порока. Прощайте ви, хто був би на доброму шляху чимсь більшим, ніж Хіменес[113], ніж Рішельє. Ви додержали своєї обіцянки: я знову став тим, чим був на березі Шаранти, після того, коли завдяки вам зазнав чар якоїсь мрії. Але, на нещастя, це вже не річка моєї батьківщини, де я мав потопити грішки своєї юності. Це — Сена, і я в оцій дірі, в закуті Консьєржері.

Не шкодуйте за мною: моя зневага до вас дорівнює моєму захопленню.

Люсьєн”.

“Заява.

Я, нижчепідписаний, заявляю, що повністю спростовую все, що міститься в допиті, який сьогодні вчинив мені пан Камюзо.

Абат Карлос Еррера звичайно навивав себе моїм духовним батьком, і я, очевидно, помилково зрозумів це слово, вжите суддею в іншому розумінні, безперечно, через непорозуміння.

Я знаю, що з політичною метою та для того, щоб знищити таємниці, які стосуються кабінетів Іспанії і Тюїльрі, темні агенти дипломатії намагаються видати абата Карлоса Ерреру за каторжника на ім’я Жак Коллен; проте абат Карлос Еррера не робив мені з цього приводу ніяких признань, крім того, що він намагався одержати докази смерті або існування цього Жака Коллена.

Консьєржері, 15 травня 1830.

Люсьєн де Рюбампре”.

Гарячка самогубства надавала Люсьєнові чіткої ясності думок і тієї прудкості рук, яка знайома авторам, захопленим гарячкою творчості. Завдяки хвилюванню, ці чотири документи було написано за півгодини; він зробив з них пакет, заліпив його облатками, притиснувши до них з силою, якої надає несамовитість, печатку зі своїм гербом, яку він носив на пальці, і поклав пакет на видному місці на плитах підлоги. Безперечно, важко було внести більше гідності у фальшиву ситуацію, в яку Люсьєн потрапив таким безчесним шляхом: він рятував пам’ять про себе від усього ганебного, виправляючи лихо, заподіяне своєму співучасникові, наскільки розум денді міг знищити наслідки довірливості поета.

Якби Люсьєна помістили в одну з секретних камер, він зіткнувся б з неможливістю виконати свій намір, бо ці кам’яні коробки не мають інших меблів, крім чогось подібного до похідного ліжка і бачка для природних потреб. Там немає ні гвіздочка, ні стільця, ні навіть ослона. Похідне ліжко так міцно прикріплене, що його не можна пересунути без зусиль, які швидко були б помічені наглядачем, бо залізне потайне віконце завжди відчинене. Крім того, коли підслідний викликає побоювання, то за ним весь час наглядає жандарм або агент. У кімнатах-“пістолях” і в тій, куди помістили Люсьєна, завдяки послужливості, яку суддя хотів виявити до молодого чоловіка з вищого паризького товариства, — пересувне ліжко, стіл і стілець можуть придатися для здійснення самогубства, хоч і не роблять його легким. Люсьєн носив довгий синій шовковий галстук. Повертаючись з допиту, він уже думав про спосіб, яким Пішегрю[114] більш-менш добровільно заподіяв собі смерть. Але, щоб повіситись, треба знайти якусь точку закріплення і достатню відстань між тілом і підлогою, щоб ноги ні на що не спирались. Вікно, що виходило на дворик, не мало шпінгалета, а залізні прути, прикріплені зовні, були віддалені від Люсьєна на товщину стіни і не дозволяли йому вибрати там місце для закріплення.

Ось який план здійснення самогубства швидко склався в Люсьєна завдяки його винахідливості. Якщо щит, приладнаний до віконного отвору, не давав Люсьєнові бачити подвір’я, то цей же самий щит, очевидно, перешкоджав наглядачам бачити те, що робилося в