Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Бог-Імператор Дюни 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

269
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бог-Імператор Дюни" автора Френк Херберт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 120 121
Перейти на сторінку:
скелі, що виступала з прірви, і, наче кажучи, що з неї досить Лето, викинула його на піщану прибережну мілину. Якийсь час він там лежав, а забарвлена синім есенція прянощів стікала рікою вниз. Його підштовхнула агонія, тіло черва зрушилося, вибираючись із води. Уся його фореляча оболонка зникла, і він відчував кожен дотик дедалі сильніше, втрачене чуття повернулося, коли воно могло принести лише біль. Він не бачив свого тіла, але відчував, як те, що мало бути червом, звивається і виповзає з води. Глянув угору очима, що бачили все в язичках полум’я, форми яких змінювалися з власної волі. Нарешті розпізнав це місце. Річка винесла його до повороту, де вона назавжди покидала Сар’єр. Позаду нього лежало Туоно, а всього за кілька кроків від бар’єрної Стіни — те, що зосталося від січі Табр, королівства Стілґара, місця, де Лето сховав усі свої прянощі.

Випускаючи сині видихи, його розтерзане тіло з шумом тяглося вздовж кам’янистого пляжу, залишаючи синій слід на розбитих валунах, аж до вологої нори, що могла бути частиною первісної січі. Тепер це була лише неглибока печера, з внутрішнього кінця заблокована зваленим каменем. Його ніздрі відчули запах мокрого мулу й чистої есенції прянощів.

Звуки вторглися в його муку. Він обернувся в заглибині печери й побачив линву, що звисала біля входу. Линвою з’їхала якась постать. Він розпізнав Нейлу. Вона опустилася на камені та сіла навпочіпки, у тінях дивлячись на нього. Полум’я, що було зором Лето, розступилося, показавши іншу постать, яка спустилася линвою: Сіона. Вони з Нейлою кинулися в його бік і зупинилися, поглядаючи на нього. Спустилася третя постать: Айдаго. Він рухався з шаленою люттю, метнувся до Нейли, вигукуючи:

— Навіщо ти її вбила? Ти не мала вбивати Хві!

Нейла відштовхнула його плавним і легким, майже байдужим помахом лівої руки. Підбігла ближче до каменів, стала навкарачки й заглянула до Лето.

— Владико? Ви живі?

Айдаго був уже позаду неї, витягаючи з кобури лазеростріл. Здивована Нейла обернулася, а він тим часом прицілився і потягнув за курок. На маківці голови Нейли спалахнуло полум’я, поширилося вниз. Розділило її, шматки розсипалися нарізно. Загорівся однострій, а крис-ніж випав і на друзки розбився об каміння. Айдаго не бачив цього. На його обличчі з’явилася гримаса безумства. Палив і палив шматки Нейли, аж доки заряд лазеростріла не вичерпався. Вогненна дуга зникла. Серед розжарених каменів зосталися лише мокрі шматки тіла та одягу, з яких здіймався димок.

Це була мить, якої чекала Сіона. Підбігла до Айдаго й вирвала з його рук уже непотрібний лазеростріл. Він повернувся до неї, а вона напружилася, готова підпорядкувати його собі. Та шал уже розвіявся.

— Навіщо? — прошепотів він.

— Це вже сталося, — відповіла вона.

Вони обернулися і глянули в тінисту печеру Лето.

Лето не міг навіть уявити, що вони побачили. Знав, що його шкіра-оболонка зникла. Натомість відкрилася якась поверхня, усіяна проколами форелячих війок. Що ж до решти, він міг лише відповісти поглядом на погляди двох постатей зі світу, поораного смутком. Крізь полум’я видіння побачив Сіону як демоницю. У думках з’явилося ім’я демониці, і він промовив його голосом, підсиленим печерою і значно гучнішим, ніж сподівався:

— Ганмія!

— Що? — Вона на крок підступила до нього.

Айдаго затулив долонями обличчя.

— Глянь, що ти зробила з бідним Дунканом, — сказав Лето.

— Знайде собі інших коханих. — Як бездушно це прозвучало, наче луна його власної гнівної юності.

— Ти не знаєш, що значить кохати, — промовив він. — Ти хоч колись щось віддала? — Він міг лише заламати руки, тобто те, що було раніше його руками. — Підземні боги! Що я віддав!

Вона підступила ще ближче, потяглася до нього рукою, тоді відсахнулася.

— Я справжній, Сіоно. Глянь на мене. Я існую. Можеш мене торкнутися, якщо відважишся. Простягни руку. Ану ж!

Сіона повільно потяглася до того, що було його переднім сегментом, місця, в якому вона спала в Сар’єрі. Коли відвела руку, на ній зосталися сині сліди.

— Ти торкнулася мене й відчула моє тіло, — сказав він. — Хіба ж це не диво з див, понад усе в нашому світі?

Вона кинулася назад.

— Ні! Не відвертайся від мене! Глянь на те, чого ти торкнулася, Сіоно. Як ти можеш торкнутися мене, але не можеш торкнутися себе самої?

Вона стрімко відвернулася від нього.

— У цьому різниця між нами, — промовив він. — Ти — це втілений Бог. Тебе облягає найвище чудо цього світу, а ти не хочеш ні торкнутися його, ні побачити, ні відчути, ні повірити в це.

Тоді свідомість Лето помандрувала до оточеного ніччю місця, де, як йому здалося, він почув звуки металевих комах із його прихованих принтерів, що заклацали у своєму неосвітленому приміщенні. У цьому приміщенні було цілковито відсутнє випромінювання, це була іксіанська не-річ, що робило його місцем неспокою і духовного відчуження, бо воно не мало зв’язку з рештою Всесвіту.

Але матиме цей зв’язок.

Тут він відчув, що його іксіанські принтери запрацювали, що вони без спеціальної команди реєструють його думки.

«Пам’ятайте, що я зробив! Пам’ятайте мене! Я здобуду виправдання!»

Полум’я видіння розступилося, показуючи Айдаго там, де раніше стояла Сіона. Десь за Айдаго, на краю його поля зору, промайнув якийсь жест… ах так: це Сіона махнула рукою, наказуючи комусь на вершині бар’єрної Стіни.

— Ти ще живий? — спитав Айдаго.

Голос Лето задихано просвистів:

— Дозволь їм розбігтися, Дункане. Нехай тікають і ховаються, де забажають, у тому світі, який виберуть.

— Та будь ти проклятий! Про що ти кажеш? Я б радше дозволив їй жити з тобою!

— Дозволив? Я нікому нічого не дозволив.

— Чому ти дозволив Хві померти? — простогнав Айдаго. — Ми не знали, що вона була там з тобою.

Голова Айдаго впала на груди.

— Отримаєш компенсацію, — прохрипів Лето. — Мої Рибомовки оберуть тебе, а не Сіону. Будь із нею добрим, Дункане. Вона щось більше, ніж Атріди, і містить у собі зерно вашого виживання.

Лето повернувся до своїх пам’ятей. Вони перетворилися на легкоплинні міфи, що ледь трималися всередині його свідомості. Він відчув, що може провалитися у час, який сам собою змінював минуле. Пролунали якісь звуки, і Лето намагався витлумачити їх. Хтось вибирається на камені? Полум’я розступилося, показавши Сіону поруч із Айдаго. Стояли, тримаючись за руки, як двійко дітей, що заспокоюють одне одного, перш ніж вирушити в незнане

1 ... 120 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог-Імператор Дюни», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Бог-Імператор Дюни» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог-Імператор Дюни"