Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Якої ще дівчини? – повернувшись до братика, усміхненого на всі тридцять два. – Шльондру собі купуєш? Докотився ти, Гришаня, однак.

– Нащо так грубо? – ліниво відгукнувся Микола Степанович. – Це, між іншим, королева мого квітника. Невизнана, правда. Та вона того варта. Хоча кому я розповідаю? Ти й сам мав честь випробувати на собі силу її чарівного магнетизму.

– Коли це?

Кирило був не на жарт вражений. Вриваючись у кабінет, щоби звинуватити цих двох у таємних махінаціях, залишався на сто відсотків упевнений у своїй перемозі, та нині не на жарт був раптом спантеличений почутим.

– На аукціоні, коли купив нашу Маргариту за небувалу суму у півмільйона гривень! – захвату в голосі Сизого не було меж.

– Думав, зробив мене? – розслабляючись раптом, підтакнув Латунін. – Ні, братику, тільки спробував. Який сенс, що вивалив пів лимона за одну ніч? Ночі як не було. А я почекав, проте тепер Грета буде моєю надовго.

– Облізеш! – огризнувся Рощин.

Підхопившись, за кілька кроків подолав відстань до Миколи Степановича. Упираючись долонями в стільницю, піддаючись уперед, прошипів:

– Скільки він відвалив?

– Комерційна таємниця, – відкинувшись до спинки крісла, Сизов випустив кілька кілець густого диму.

– Дам у два рази більше!

– Ого! – свиснув Микола Степанович, спантеличено придивляючись до Рощина. – Ти не знаєш, скільки мені згоден дати Григорій Сергійович.

Від згадки мерзотного брата по батькові, Кирило мимоволі скривився, та вирішив залишити сімейні розбирання на потім. Тепер його більше хвилювала доля можливої ​​угоди. Треба ж якась іронія! Так і знав, що варто було приїжджати раніше, але Калач усе відтягував, відмовляв... Ні, кому-кому, а Гришці дівчину точно не віддасть.

– Плювати! – обернувшись до Латуніна, самовпевнено склав руки на грудях. – Маргарита має бути моєю.

– Чекайте, Миколо Степановичу, – виглядаючи з-за Рощина, встрів Григорій, – ми так не домовлялися. Ви сказали, я допоможу зі справою і дівка моя.

– Навіть так? – запитливо піднявши брову, Кирило з останніх сил намагався зберегти витримку під контролем, щоб не накинутися на нахабного самозванця. – Наважусь розчарувати – нічого у вас не вийде.

Поблажливо оглянув Латуніна та обійшов його, повертаючись до дивану. Плюхнувшись назад, потягнувся до кейса. Витримавши театральну паузу, розстебнув змійку і посміхнувся, переводячи погляд із Сизого на Гришку, що миттю змінилися в обличчях, побачивши вміст валізки.

– Загалом, так, – діловито видав чоловік, витягаючи важкі пачки доларових купюр, одну за одною складаючи на столик, – вважатимемо, що почуте зараз, прикре непорозуміння.

– Чи не багато ти береш на себе? – обурився Григорій, жадібно «обмацуючи» гроші поглядом. – Якого дідька увірвався сюди? У нас із Миколою Степановичем серйозна розмова.

– Гришане, будемо відверті, – нахабно перебивши, Кирило змахнув пачкою купюр, – якщо про твої махінації дізнається батько, вилетиш із сімейного бізнесу, наче пробка із пляшки, і нічого тобі не допоможе. Микола Степанович, – звертаючись до Сизого, з подивом застиглого біля столу: – Ви ж не дурень, як могли зв'язатися з цим? Нічого, окрім проблем, справи з цим лайном не принесуть.

– З тобою, виходить, принесуть? – поблажливо хмикнувши, Сизов прокрутив між пальцями сигару. – Хлопчику, не надто ти заграєшся?

– Миколо Степановичу, заграєтесь Ви, раз свято вірите, що вдасться обійти батька за його участі, – машинальний кивок на Латуніна, – Ви ж чудово розумієте, що непорозуміння, котре подає себе прямим спадкоємцем Рощина-старшого, так і залишиться непорозумінням. У результаті вести справи чи війну доведеться зі мною. Що саме – вибір за Вами.

– Який ти самовпевнений хлопче, – кинувши сигару в попільничку, не турбуючись про те, щоб загасити, Сизий зацікавлено поглядав на гроші, що лежали на столі.

– Я оцінюю стан речей тверезо, – постукавши пальцями по підлокітнику, озвався Рощин. – Впевнений, що пропозиція Григорія, – глянув на братика, який не намагався заперечити, розуміючи, що крити нічим, бо у випадку чого Рощин-старший не погладить по голівці, – виїденого яйця не варта. Я пропоную реальні гроші вже зараз.

– Скільки? – холоднокровно примружився Сизов.

– Тут сто тисяч, – задоволений собою, Кирило підскочив, підхоплюючи порожній кейс, – Думаю, на перший час вистачить, щоб забронювати за мною місце у Маргарити.

– Для початку так, – ствердно кивнув Микола Степанович, – Складемо договір?

– Ні. Навіщо? – скривившись, ніби запропонували щось брудне, – Вірю на слово, на відміну від деяких.

Зупинившись біля Латуніна, Кирило зміряв того зневажливим поглядом зі словами:

– Маргарита мусить бути моєю. Дізнаюся про інших клієнтів, які побували відтепер у її ліжку, погано буде всім, – хоч звертався до чоловіка, що стоїть за спиною, очима сканував нав'язаного братика.

– Миколо Степановичу, – витримуючи зіткнення з Рощиним, покликав Гришка, – ми так не домовлялися. Я готовий доплатити, щоб Грета була моєю.