Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

Хоч я й бурчу, але ця раптова травма була, напевно, необхідною, янголи десь там підсуєтилися, щоб ми зупинилися, мали можливість поговорити, бо якось прихопилися шаленого темпу в житті, як оті коні на іподромі, й відпрацьовуємо якісь захмарні ставки, забувши, що навколо вирує життя, що найбільша цінність все ж – розкіш спілкування, особливо з рідними. А Ромка ж мені як брат, якого в мене ніколи не було, але душа потребувала.

Знаючи, що у мене вдома лежить (хоча яке там лежить, стрибає по хаті, як одноногий пірат) Ромич, я й на роботі не особливо затримуватися став. Пляшка червоного вина і піца, куплені  по дорозі в супермаркеті,   -  прекрасні ліки для закадичного друга. Коли б я не приїхав, Ніна вже вдома, з кухні смачно пахне, а вони з Ромичем сидять і сміються.

—    Слухай, у тебе класно! – констатує факт кум. – Як в турецькому готелі, де «all inclusive». Ще  рушничок на  ліжку лебедем скрутити -  і все!

—    А більше тобі нічого не треба скрутити?  - завжди дивувався його вмінню виділяти позитивне в негативному і нахабності. Уявив себе з переламаною ногою – майже кінець світу. Цей сидить на кухні у шортах, на одній  нозі пістрява панчоха з  оленями і дідом морозом, на іншій – гіпс, розмальований  маркерами – петриківський розпис. Це вже Нінок постаралася, колись на художній гурток ходила, поки не набридло.

—    В плані, шию чи дулю? Шо крутить зібрався?   -  уточнює Ромич.

Ставлю на стіл пляшку вина і бачу, як по фізіономії кума розповзається  до болю знайома посмішка. Розуміє, шельма, що будемо говорити.

 Засиділися допізна, Ніна вже спати втекла, бо на першу пару боялася, що не підніметься. Ромич змовницьки присунувся до мене й по-шпигунськи прошепотів:

—    До речі, хотів спитати, а шо, бойфренда у Ніни немає?- тема машини стала вже не цікавою після фрази: «То мені тачку на смітник викинути, щоб ти мене не діставав?»

—    Нє-а. Ото як ми Стасіка того сопливого шугнули, то не було. Принаймні, я не знаю, - так само тихо мовив у відповідь. – Да й рано їй кавалєра заводить.

—    То рибок чи хом’ячків заводять, а кавалєр з’являється…   щоб  не з’явилося шо попало, цей процес треба проконтролювати, - генерував ідеї, паралельно набираючи якісь тексти на наутбуці.- До речі, я Ніні знайшов гарну автошколу.

—    А  універ нехай посунеться? У нас тепер автошкола в пріорітеті?

—    Чому це? Одне другому не завадить. Уроки керування тачкою у суботу, на лихий кінець неділю…

—    Туристів по Києву водить вона у суботу та неділю. Ти ж сам її в свою контору запросив, - нагадав.

—    Так я її на практику запрошував. А вона  не кинула значить, сподобалося. На місяць може взяти відпустку. Я начальник – проблем не буде, - головне, впевнено так. Він начальник.  Що батько з цього приводу думає -  не важливо? Мені ж не подобалася ані ідея з автошколою посеред зими, ані штучний пошук  жениха. Проте, коли Ромка чогось забажав і напланував – хмари розійдіться, боги пруться важливі питання вирішувати!