Читати книгу - "Заборонене кохання: я тебе знищу, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Прокидалася я з величезними зусиллями.     

Хтось безперервно грюкав по дереву ось вже пів години й, здається, не збирався припиняти.   

З великим зусиллям розкривши свинцеві очі, я нерухомо лежала на великому просторому ліжку. Одна. Намагалася згадати де я і що сталося. На вулиці йшов дощ і кожна крапля, яка ударялася то по склу, то по самій будівлі, з болем віддавалася у мене у свідомості.   

Спочатку мені здалося, що у ванній кімнаті хтось був, приймав душ. І у мене тут же з'явилося збентеження і сором. Ще ніколи в житті я не опинялася в такій делікатній ситуації, жодного разу до цього я не прокидалася в чужому домі після ночі, проведеної з незнайомцем, який зняв мене в клубі. Або я його. Не думаю, що це було зараз так принципово. Набагато важливіше було непомітно втекти, поки цей чоловік не вийшов з душу.   

Першим ділом я спробувала оцінити масштаби особистої трагедії: я лежала зовсім гола, зі скуйовдженим волоссям і накрита простирадлом. Навряд чи я могла уявити собі щось ще гірше.   

Різко вставши з ліжка, і вислизнувши з-під простирадла, я відразу ж про це пошкодувала. Перед очима все попливло, а з-за слабкості, яка розтеклася по кожній клітинці мого тіла, ноги підкошувалися. Кожен крок давався мені з великими зусиллями, наче я заново вчилася ходити. І здебільшого, причиною цьому стали наслідки минулої ночі.   

Годинник показував опівдні, але за вікном стояла сіра імла, і навіть вона, всупереч всій своїй похмурості, була для мене дуже яскравою. Очі боліли всякий раз коли я їх відкривала й намагалася хоч щось розглянути.   

Борючись зі своїм немічним станом, я намагалася знайти одяг, але через кілька хвилин зрозуміла, що його ніде не було. Під стільцем валялася чиясь біла футболка, і натягнувши її на голе тіло я зрозуміла, що вона належала великому чоловікові: її поділ доходив мені до середини стегна, а короткі рукави були практично по лікоть.   

Поглядом ще раз дослідила кімнату і не знайшла ні сумочки, ні, тим більше мобільного. В надії на те, що залишила його десь в будинку по шляху в цю кімнату, я тихо, на скільки могла, підкралася до дверей і вискочила в коридор.   

З одного боку він утикався в стіну, а з іншого вів до сходів. Будинок виявився просто величезний, це стало зрозуміло відразу після того, як я, пробігши коридором чотири кімнати, спустилася на перший поверх і потрапила у вітальню. Я не особливо звертала увагу на дизайнерський інтер'єр та дорогі меблі, коли намагалася знайти хоч щось з моїх речей. Але ніде нічого не було: ні на дивані, ні під ним, ні на столі, ні в кутах кімнати.   

Відчуваючи себе героїнею дебільного квесту, я стала вперто досліджувати кожен сантиметр, попутно прислухаючись до найменших звуків. І все ж, за той тривалий час, що я провела в пошуках, так нікого і не зустріла.   

Я вже подумувала викликати таксі з міського телефону, але вчасно зрозуміла, що поняття не мала де перебуваю, як і те, що такого телефону за весь час пошуків я теж не зустріла.   

У якийсь момент в мені поселилося припущення, яке холодило мені душу.  Відкинувши у бік подушки, які я тримала в руках коли оглядала крісло, я попрямувала до вхідних дверей.   

З кожним кроком у мені все більше і більше зростала тривога. Занадто тихо. Надто порожньо. Занадто безлико. Занадто... закрито! З силою посмикавши кілька разів за ручку, я тягла і штовхала її в різні сторони, але вона не піддавалася. В душі все похололо, а серце шалено забилося в нападі паніки. Всі вікна, а я оглянула абсолютно всі до одного, були наглухо закриті. Я виявилася замкненою в цьому будинку, і це було ще не найжахливішим. Якщо щось і могло в лічені секунди повернути тверезість свідомості, так це той факт, що я стала заручницею цього будинку. І того чоловіка, який був зараз нагорі. 

Включивши всі сили, які надала мені паніка, я просто злетіла по сходах і добігла до потрібної кімнати. На мій подив, чоловік так і не вийшов з ванної, тому, відкинувши сором і манери, я попрямувала у ванну з наміром з'ясувати, що відбувається.   

- Гей! - Відкашлявшись, прокричала я, попутно стукаючи у двері, - ти там?- Відповіді не почулося, як і того, що з ванної більше не лунало звуків води. - Тобі краще одягтися, тому що я входжу, - знову крикнула я і не отримавши відповіді театрально відчинила двері та зажмурила очі.