Читати книгу - "Таємнича пригода в Стайлзі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пуаро підняв руку.
– Оскільки їх не прибрали, Доркас, залиште їх ще на трішки, я вас благаю. Я хотів би їх оглянути.
– Гаразд, сер.
– О котрій ви вийшли з дому вчора ввечері?
– Близько шостої, сер.
– Дякую, Доркас, це все, що я вас хотів запитати. – Він підвівся й почимчикував до вікна. – Мені так подобаються ці клумби. Скільки тут садівників працює, до речі?
– Тепер лише троє, сер. Було п’ятеро до війни, тоді за всім наглядали так, як і годиться в домі джентльмена. Якби ви це бачили тоді, сер. Гідний тоді був вид. Тепер тут лише старий Меннінґ, молодий Вільям і новомодна жінка-садівниця в бриджах і всякому такому. Ах, жахливі часи настали!
– Добрі часи повернуться, Доркас. Урешті, ми на це сподіваємося. А зараз чи не покликали б ви Енні?
– Так, сер. Дякую, сер.
– Звідки вам було відомо, що місіс Інґлторп приймала снодійні таблетки? – запитав я, охоплений цікавістю, коли Доркас вийшла з кімнати. – А про загублений ключ та про дублікат?
– Усе за порядком. Щодо снодійних таблеток я здогадався з цього. – Він раптом показав маленьку картонну коробочку, які аптекарі використовують для таблеток.
– Де ви її знайшли?
– У шухляді умивального столика в спальні місіс Інґлторп. То був шостий номер мого списку.
– Та, гадаю, оскільки останні таблетки прийняли два дні тому, це вже й не так важливо?
– Напевно, не важливо, та чи помітили ви щось незвичайне в цій коробочці?
Я пильно її роздивився.
– Ні, не сказав би.
– Гляньте на напис.
Я уважно прочитав напис: «Одна таблетка перед сном за потреби. Місіс Інґлторп».
– Ні, не бачу нічого особливого.
– Навіть того, що тут немає прізвища аптекаря?
– Ах! – вигукнув я. – Авжеж, це дивно!
– Чи вам колись таке траплялося, щоб аптекар відсилав таку коробку без надрукованого на ній свого прізвища?
– Ні, не можу сказати, щоб таке траплялося.
Мене це починало надзвичайно захоплювати, та Пуаро згасив мій запал своїм висловом:
– Проте пояснення дуже просте. Тож не інтригуйте так себе, мій друже.
Почулося скрипіння підлоги, що свідчило про наближення Енні, тому в мене не було часу щось відповісти.
Енні була миловидою рослою дівчиною, що, очевидно, працювала з великим захопленням, змішаним із певним зловтішним задоволенням від трагедії, що тут трапилася.
Пуаро одразу перейшов до справи з діловою різкістю.
– Я вас покликав, Енні, тому що гадав: ви зможете розповісти дещо про листи, які місіс Інґлторп писала минулого вечора. Скільки їх було? І чи можете пригадати імена й адреси?
Енні замислилася.
– Там було чотири листи, сер. Один – для міс Говард, один – для містера Веллза, адвоката, а про два інших, сер, я не можу згадати… о, ще один – для компанії «Росс», яка обслуговує бенкети, із Тедмінстера. Ще одного не пам’ятаю.
– Думайте, – наполягав Пуаро.
Енні даремно ламала мозок.
– Вибачте, сер, та я нічого не можу згадати. Не думаю, що я навіть помітила.
– Не має значення, – сказав Пуаро, не виказуючи ознак розчарування. – Ще хочу вас запитати про дещо. У кімнаті місіс Інґлторп є каструлька із залишками какао. Вона ним частувалася щовечора?
– Так, сер, какао приносили в кімнату щовечора, і вона його підігрівала вночі, коли хотіла.
– Що це було? Просте какао?
– Так, сер, з молоком та чайною ложкою цукру і двома чайними ложками рому.
– Хто його приносив до кімнати?
– Я, сер.
– Завжди?
– Так, сер.
– О котрій?
– Коли приходила заслонити штори, як правило, сер.
– Ви приносили його одразу з кухні?
– Ні, сер, бачите, на газовій плиті не вистачає місця, тож кухар готував його раніше, до того, як варив овочі на вечерю. Потім я приносила його нагору і ставила на стіл поруч із розкривними дверима, а пізніше відносила в її кімнату.
– Розкривні двері знаходяться в лівому крилі, чи не так?
– Так, сер.
– А стіл, він із цього боку дверей чи далі, з боку прислуги?
– З цього боку, сер.
– О котрій принесли какао нагору минулого вечора?
– Десь о чверть на восьму, сер.
– А коли ви віднесли його до кімнати місіс Інґлторп?
– Коли пішла заслонити штори, сер. Близько восьмої. Місіс Інґлторп прийшла в спальню до того, як я закінчила.
– Тож між чверть на восьму і восьмою годиною какао стояло на столі в лівому крилі?
– Так, сер.
Обличчя Енні червоніло все більше й більше, і несподівано з її уст вихопилося:
– І якщо в ньому була сіль, сер, то це не я. Я ніколи сіль навіть поруч не ставила.
– Чому ви думаєте, що там була сіль? – запитав Пуаро.
– Побачила на таці, сер.
– Ви бачили сіль на таці?
– Так. Груба кухонна сіль. Я не помітила її, коли виносила тацю нагору, та, коли прийшла, щоб віднести до господині в кімнату, – одразу її побачила, і, думаю, мені варто було віднести тацю вниз і попросити кухаря приготувати свіжий напій. Та я дуже поспішала, бо Доркас не було, тож вирішила, що із самим какао, напевно, усе було гаразд, а сіль розсипалася лише по таці. То я витерла її фартухом і понесла.
Мені було важко контролювати хвилювання. Сама того не відаючи, Енні надала нам важливий доказ. От би вона здивувалася, якби знала, що «груба кухонна сіль» була стрихніном, однією з найстрашніших отрут, які знало людство. Я захоплювався спокоєм Пуаро. Його самовладання було разючим. Я з нетерпінням чекав наступного питання, та воно мене розчарувало.
– Коли ви ввійшли до кімнати місіс Інґлторп, чи були двері до кімнати міс Синтії замкненими?
– Так, сер, вони завжди замкнені. Їх ніколи не відчиняли.
– А двері до кімнати містера Інґлторпа? Ви не помітили, чи вони теж були замкнені?
Енні завагалася.
– Не можу точно сказати, сер. Вони були зачинені, та не можу стверджувати, чи замкнені.
– Коли ви зрештою залишили кімнату, місіс Інґлторп замкнула за вами двері?
– Ні, сер, не тоді, та, думаю, пізніше замкнула. Вони зазвичай замикалися на ніч. Я про двері в коридор.
– Ви не помітили на підлозі свічковий віск, коли прибирали кімнату вчора?
– Свічковий віск? О ні, сер. У місіс Інґлторп не було свічки, лише лампа для читання.
– То, якби була велика пляма з воску, ви вважаєте, що напевне б її помітили?
– Так, сер, і я б її прибрала з допомогою промокального паперу й гарячої праски.
Потім Пуаро повторив питання, яке ставив Доркас:
– У вашої господині
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича пригода в Стайлзі», після закриття браузера.