Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

стала тривожним дзвінком, хоча не всі його почули. Багато росіян скаржилися і звинувачували Захід, але я вирішив, що настав час зосередитися на практичних кроках. Разом з моїми діловими партнерами ми вирішили перетворити ЮКОС на повністю відкриту і прозору компанію, перейнявши західні стандарти звітності та дотримуючись світових стандартів у сфері екології, зайнятості та етики. Було очевидно, що без цього ми не зможемо процвітати в міжнародному бізнесі, де панує жорстка конкуренція. Ми запросили найкращих фахівців з усього світу, які допомогли нам реорганізувати виробничі процеси, і заручилися підтримкою працівників компанії. Це принесло свої плоди: видобуток збільшився, витрати знизилися, нас прийняли на світовому ринку, і наші прибутки зросли.

ЮКОС став однією з перших російських компаній, яка перейшла на західні стандарти корпоративного управління та дотримання прав акціонерів, включаючи підготовку фінансової звітності, що відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку США (ДжіЕйЕйПі). Було призначено незалежну раду директорів, до якої увійшли російські та західні представники, такі як фахівець з міжнародних інвестицій Бернар Лозе, відомий французький банкір Жак-Антуан Костюшко, вашингтонський юрист Сара Кері Рейлі та інші. Ми розкрили, хто чим володіє в компанії, з деталями всіх наших пакетів акцій, і прийняли новий девіз компанії: - Чесність, Відкритість, Відповідальність. - Результатом стало те, що американські депозитарні розписки (АДР) ЮКОСа були допущені до торгів на американському ринку, і американські інвестори, в тому числі державні пенсійні фонди, придбали майже 15 відсотків наших акцій. Відповідаючи західним нормам, ми одночасно підвищили свою репутацію і збільшили прибутки. ЮКОС став компанією-еталоном, символом того, як може трансформуватися російська економіка та її тіньова бізнес-культура. БізнесВік писав, що американські інвестори високо оцінили наш новий підхід. Ціна акцій ЮКОСу зросла на 250 відсотків. - Якщо Ходорковський зможе продовжувати в тому ж дусі, - підсумував БізнесВік, - російська енергетична галузь з ЮКОСом як її прапороносцем, можливо, нарешті отримає трохи поваги.

Мені та моїм партнерам пощастило. Ми об’єдналися з консультантами з нафтосервісної компанії Шлюмберже та іншими радниками із західних країн, з якими було чудово працювати. Вони не лише порадили нам, як трансформувати та реструктуризувати нашу компанію, вони допомогли нам перебудувати весь наш спосіб мислення. Команда Шлюмберже показала нам найкращі риси західної ділової етики та пояснила, чому доброчесність має значення. Вони працювали згідно з належними кодексами поведінки, були чесними людьми, які викликали повагу і як професіонали, і як порядні люди зі справжніми цінностями. Навіть сьогодні я згадую їх з найбільшим захопленням. Це переконало нас у тому, що шахраї, які раніше ринули в Росію, можливо, не були справжнім обличчям західного капіталізму.

Моя повага до західних цінностей зросла і відновилася, але для більшості росіян все виглядало зовсім інакше. Багато хто сильно постраждав від економічного колапсу 1998 року, і значна кількість людей звинувачувала в цьому Захід. Російські урядовці, які були змушені скоротити державні витрати і запровадити заходи економічної економії, поспішили пояснити свої жорсткі рішення вимогами Міжнародного валютного фонду. Результатом стала зростаюча загальна антипатія до “західного втручання”. Коли російські банки зазнали краху і люди втратили свої заощадження, громадськість вхопилася за пояснення, що це також було результатом умов, нав’язаних Росії МВФ. Вони вважали, що Захід проводить цілеспрямовану політику знищення російських банків, щоб розчистити шлях західним фінансовим установам, які прийдуть і займуть їхнє місце. Але все пішло не так, і Захід - особливо його фінансові установи - став зручним цапом-відбувайлом. Зростала хвиля національного обурення, яке пов’язувалося зі “зрадниками” в російському уряді, що “продали Росію” іноземним інтересам. Прихильність Єльцинської адміністрації до ринкової демократії західного зразка була звинувачена в усіх бідах країни, і були створені умови для приходу до влади нової породи політиків - людей з досвідом роботи в спецслужбах, які навели б порядок залізною рукою централізованої автократії.

Мені здається, що Росія наприкінці тисяча дев’ятсот дев’яностих років страждала від своєрідного веймарського синдрому. У тисяча дев’ятсот тридцятих роках населення Веймарської республіки було переконане, що бідність і приниження Німеччини були викликані жорсткими умовами Версальського договору, нав’язаними їм союзниками-переможцями Першої світової війни. У подібному настрої національного невдоволення росіяни тепер почали звинувачувати Західну Європу і Сполучені Штати.

Російський народ став свідком падіння рівня життя, і багато хто занурився у злидні. Після десятиліть штучно підтримуваного контролю над цінами, підкріпленого мільярдними державними субсидіями (які навіть тоді не могли втримати полиці магазинів заповненими), Єльцин і “Чиказькі хлопці” відпустили ціни на всі товари, окрім найнеобхідніших. Інфляція злетіла до небес; заощадження людей витрачалися на їжу, якої вистачало лише на кілька днів. На вулицях з’явилися орди жебраків; люди були змушені продавати своє сімейне майно, щоб залишитися на плаву. Розпад СРСР і радянської системи централізованого планування залишив заводи без постачальників і без державних замовлень. Не в змозі пристосуватися до ринкових умов, вони більше не могли платити заробітну плату своїм працівникам і податки державі. Намагаючись збалансувати державний бюджет, Єльцин скоротив державні витрати і підвищив податки. Коли право на безкоштовну охорону здоров’я було різко скорочено, мало хто міг дозволити собі платні послуги, які її замінили. Зросла захворюваність і дитяча смертність, а також алкоголізм і самогубства; середня тривалість життя чоловіків впала до 57 років. В результаті нація відчувала себе ошуканою і приниженою. І в той же час Західна Європа і Північна Америка, здавалося, процвітали. Багато росіян обурювалися очевидним занепадом своєї країни від світової наддержави до злиденної країни третього світу. І вони знали, кого в цьому звинувачувати. Потужні голоси в суспільстві звинувачували недоброзичливі іноземні держави в розтоптуванні національних інтересів Росії і закликали до відновлення національної гордості шляхом відмови від будь-якої співпраці із Заходом.

За збігом обставин, югославська криза - після повідомлень про етнічні чистки сербами косовських албанців - спалахнула саме в той момент, коли реваншистські настрої в Росії досягли свого апогею. У 1999 році Кремль все ще активно взаємодіяв з міжнародним співтовариством, проводячи інтернаціоналістичну політику і отримуючи у відповідь фінансову підтримку Заходу. Оскільки Борис Єльцин був недієздатним через низку серцевих нападів, країною фактично керував прем’єр-міністр Євген Примаков. 24 березня того року Примаков мав летіти до Вашингтона просити у Міжнародного валютного фонду додаткові 4,2 мільярди доларів, і він взяв мене з собою як члена російської бізнес-делегації. Коли ми вилетіли з Москви, Примаков пояснив, що він не має оптимізму щодо надання кредиту: Захід вже влив у Росію великі суми, але не було жодних ознак того, що це якось вплинуло на кризу в нашій економіці. Крім того, в Росії зростав народний гнів через те, що Єльцина сприймали як такого, що