Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Знахар, Міхал Шьмеляк 📚 - Українською

Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знахар" автора Міхал Шьмеляк. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 115
Перейти на сторінку:
У мене мало часу, я в суді.

– О цій порі? – Він глянув на годинник в комп'ютері, було близько сьомої години.

– На жаль, такі принади. Суддя наполіг на тому, щоб заслухати одного мудака, який постійно уникає суду, і він з'явився сьогодні. Коротше кажучи, у мене є наводка на ваших знахарів і шарлатанів. І це подвійна наводка, тож ти мені винен подвійно. По-перше – про саму справу, по-друге – про те, що Казік Барщик теж при ній щось винюхує.

Курва. Казік Барщик, на прізвисько Журек[11], легендарний журналіст-розслідувач, який вже кілька разів випереджав події своїми публікаціями. На щастя, його мало хто любив, з тієї простої причини, що він був шматком лайна.

– Шматок лайна з нього, – сказав Камінчик, – тому я передам інформацію тобі.

Осанна! – вигукнув у душі Бартек. Недаремно я вчився на одному курсі з Камінчиком і підказував йому на риториці та філософії.

– Я віддячу тобі тим же, – швидко кинув Бартек.

– Звичайно, любий, ти віддячиш, і сподіваюся, швидко.

– То що там у тебе?

– Записуй. Зенобія Жарца, село Калетники під Дубецьком. Будинок номер сімдесят. Підкарпатське воєводство. Кілька годин від Варшави, тож сподіваюся, що справну тачку ти маєш. Нещодавно я розмовляв у залі суду з приятелем, і він розповів мені, що робив якийсь репортаж для "Екзорциста" і був у цієї баби. Це було класичне інтерв'ю, як вона травами ставить довірливих на ноги, але в процесі вона ляпнула щось таке, що його здивувало. Жінка заговорила і сказала, що в Польщі є багато таких, які тільки беруть з людей гроші. Однак їхній кінець близький, бо вже є той, хто про них подбав. Коли він почав питати далі, вона вєе не бажала говорити. Так що їдь і притисни її, в цьому ти мастак, може і розколеться.

– Це я записав. А запису цього інтерв'ю у тебе, часом, немає?

– Часом? За кого ти мене маєш? Мій приятель одразу ж скинув його мені на ноутбук. Я його ще не слухав, але вишлю тобі на електронну пошту. Слухай, Бартуше, поїдь до тієї жінки, краще сьогодні або завтра, і притисни її, бо Журек не відпустить. Це пахне великою справою, такою, що потрапить на перші шпальти газет і на телеканали. І якщо все вийде, то ти робитимеш мені морозиво[12] щодня протягом року, якщо тільки не підкинеш щось такого ж доброго.

– З заглотом, Камінець, гарантовано, як в банку.

– Гаразд, повертаюся в зал. Доброї забави. Бувай.

– Побачимося. І ще раз дякую.

Він поклав слухавку і глибоко вдихнув. Іноді так траплялося, іноді удача просто посміхалася чоловікові. Щоправда, колись йому доведеться відробляти панщину для Камінця, але це вже турбота на потім. Він швидко набрав отриману адресу в Гуглі і тихо вилаявся. Понад п'ять годин їзди. Робилося вже пізно, тож, можливо, поїде трохи швидше. Буде у неї вдома десь близько десятої. Непогано. Мить, але це була буквально крихітна мить, він прислухався до своєї совісті, яка застерігала його не сідати за кермо після двох сотках горілки.

– Хто не ризикує, той не п'є шампанського, – відповів він совісті вголос, потім схопив ключі, спакував найнеобхідніші речі, необхідне для інтерв'ю обладнання, і побіг на автостоянку.

Він любив нові польські зими, під час яких снігу випадало рідше, ніж шість номерів в тото-лото, і йому не треба буде продиратися крізь кучугури. Сів у машину, ввів маршрут у навігатор, увімкнув радіо і вирушив назустріч славі та до галереї репортерської слави.



Якби не навігація, він би ніколи сюди не потрапив. Від Жешова і далі він їхав такою безлюдною місцевістю, що було страшно. Калетники виявилися темним і страшенно ротягнутим містечком, квінтесенцією останнього села в кінці дороги. Брат у таких ситуаціях казав, що тут, мабуть, ходять до стовпа за електрикою з відром. Наклеп, бо він уже давно не бачив стовпа. Проїхав повз сади, ліс, лісосмугу і, мабуть, заблукав.

В якийсь момент з навігатора почувся приємний чоловічий голос: Ви в пункті призначення, дякую. Тебе провадив Кшиштоф Головчик. Він озирнувся, і справді, праворуч, метрів за тридцять від дороги, стояв будинок. Там також стояв стовп.

– Дякую, Голек! – відповів він з посмішкою. Була двадцять одна тридцять, і він встиг більш ніж вчасно. Факт, ноги з педалі газу не здіймав, але зробив це. Він був у стані ейфорії, у нього було сильне відчуття безсмертя і того, що він входить у передпокій чогось великого. Але ж ця довбана штука стане статтею!

Вийшов з машини, підійшов до хвіртки, потім штовхнув її, не знайшовши ні дзвінка, ні домофона. Вона навіть не скрипнула, хоча мала б, бо атмосфера була як у фільмі жахів. Самотній будинок біля лісу, тиша, як маком засіяли, скрізь темно, скрізь глухо. Він посвітив телефоном і рушив до будинку. У місячному світлі він бачив лише досить велику будівлю, ймовірно, одноповерхову або з мансардою. Він очікував нападу з боку якоїсь дворового рябка, навіть мовчки сподівався на це, бо не хотів лякати жінку. Гавкіт дворняги був би тим самим, що у Варшаві натискання кнопки домофона. Але рябка не було. Натомість стояла гнітюча тиша.

Він підійшов до дверей. У світлі ліхтарика від мобільного телефону побачив, що вони були занедбані, але міцні і оснащені замком "Герда". Дзвінка не побачив; шукав хоча б молоток. Чарівниця повинна мати калатало, бажано у формі котячої голови або якогось демона, бо як тільки ти хочеш ним скористатися, ві тебе "цап"! І відкушує собі палець. Бартош відчув, що потрапляє в атмосферу трилера, але ніколи не боявся привидів чи будинків з привидами. Йти самому вночі через цвинтар не було для нього викликом. "Не бійся мертвих, бійся живих", – так завжди казала його бабуся, а бабусь треба слухати. Ну, нічого, треба постукати.

Раптом він почув якийсь шум біля будинку, напевно, десь злегка грюкнули двері або вікно. Невідомо чому, мурашки пробігли по спині, і журналіст почав неприємно, холодно пітніти.

– Здрастуйте, добрий вечір! – голосно вигукнув він і проковтнув слину, трохи зніяковівши від звуку свого голосу, який явно ламався, з'явилося відчуття страху, мало не плачу. Зрештою, він був тут лише незваним гостем. Темної січневої ночі, в глушині, на відьомському подвір'ї. Заспокойся, Бартусь, тільки спокій може нас врятувати, – переконував він себе. Як звали ту жінку? Картка, звісно, залишилася в машині. "Такий Бартусь

1 ... 11 12 13 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знахар, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знахар, Міхал Шьмеляк"