Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Що це? — здивовано запитала Юрія коли я поклала тушу перед нею на стіл.

— Бобер, — відповів замість мене Ігор, розпізнавши його лише завдяки хвосту.

— Це щось типу оленя? — знову запитала Юрія.

Вона прибула в наш край вже скоро як пів року, але досі була дівчиною із великого міста, жителі якого могли й за все життя не покинути його стін, а тому я навіть не здивувалась її необізнаності в цьому питанні. Втім, всі роз’яснення я вирішила залишити на Ігоря, а сама пішла до таза з водою змивати із себе кров та неприємний запах, що залишився після туші.

— Хвоста викинути? — запитала Юрія. — Ти ж не просто так його не відрізала? 

— Його треба покласти в прохолодну воду до завтра, — відповіла я, але не стала пояснювати більше, вирішивши залишити це в секреті.

Тим часом за вікном знову посилився дощ і почало гриміти. Спершу навіть довелось виглянути у вікно та перевірити якого кольору були блискавки. Це виявились звичайні блискавиці, а не ті, що спалахували зеленню над Забродою. Та навіть так, зелені спалахи однаково доносились сюди, нехай і зовсім слабо через хмари.

Ця ніч обіцяла бути неспокійною для місцевих, але не для нас. Цей грім і близько не зрівнявся б із тим, що ми чули тікаючи від Великого Лісу.