Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

— Саш! — чую мамин голос з коридору. 

— Ща.

Чому не можна просто закритись у кімнаті і вдати, що я заснув? Ну, теоретично — можна. Але знаю, що мама потім образиться. Ну тому що, камон, вона тут гостей запросила. А я, такий мудак, вирішив залишитись у своїй кімнаті. Але тошно від самого себе. Мені двадцять три, а я не можу сказати ні своїй матері. Соплі в штанах, як казала колись хореограф, де я займався. Не найкращий метод виховання, але ця фраза дуже влучно описує мій стан. 

— Олександре, як ти виріс! — класична фраза усіх маминих подруг. Наче не можна сказати щось більш не банальне. Адже всі знають, що мій ріст зупинився десь після вісімнадцяти років. 

— Дякую, — широко посміхаюся, щоб не здатись неввічливим. — У вас дуже гарна сукня, — вона звичайнісінька, з великими квітами. Але компліменти допомагають перевести увагу жінки на неї, а не на мене. 

— Справжній джентльмен. Я ж казала, що він не хлопець, а мрія! — штука з компліментом не прокатила. 

— Саш, поставиш чайник? —  радий мамі як ніколи. 

— Крістіночко, допоможеш Саші? 

Ні-ні. Будь ласка, ні. Крістіночка заходить у вітальню з коридору, сонячно посміхаючись. Добре, не такий страшний вовк, як його малюють. У дівчини пряме біле волосся, зібране в косу, а очі приємного блакитного відтінку. І, можливо, я навіть би звернув на неї увагу. Але не тоді, коли це знайомство зумовлено сценарієм наших батьків. Я за те, щоб самому собі вибирати пару. 

— Звичайно допоможу, — дівчина підійшла до мене ближче і простягнула долоню. — Крістіна.

— Саша. 

— Візьми ті чашки, що ми з татом привезли з останньої подорожі, — мама торкається мого плеча.

Ми разом з Крістіною йдемо на кухню, де я набираю в чайник води з крану і натискаю кнопку. 

— А ми вдома з фільтру п’ємо, — Крістіна стоїть за декілька кроків від мене. Чомусь після цієї фрази її фіолетовий сарафан починає мене бісити. Дивлюсь як раз на нього, щоб не дивитись дівчині в очі. Щоб таке сказати, щоб з мене не вискочила фраза про те, що нас бляха влаштовує і вода з-під крану. 

— Чим ти займаєшся? — банальне питання від банального мене. Вона буде говорити, а я підготуюсь до наступної атаки. 

— Я вчусь на юриста, — помічаю, як вона гордо задирає ніс. — Останній курс, пишу диплом на тему Антикорупційна експертиза нормативно правових актів і їх проектів. 

— Цікаво, — брешу, бо все, що дівчина тільки що сказала, нагадує мені про вечірні новини по телебаченню. 

— В нашій країні дуже багато корупції, ти не помічав? — вона так уважно на мене дивиться, що мені здається, Крістіна точно стане в майбутньому суддею або прокурором. 

— Так, про це багато говорять по телевізору, — знизую плечима і йду до шафи, щоб дістати чашки і відійти подалі від пані судді. 

— Говорять, але нічого не роблять, — а вона завелась, — дуже сподіваюсь, що дослідження в моїй дипломній роботі допоможуть мені потім навести лад. 

— Навіть не сумніваюсь, — роблю вигляд, що чашки такі цікаві. Ця дівчина повернена на контролі. Вона ж мене вб’є, а потім сама себе відмаже в суді. 

Коли чайник закипає, то стає дуже гучним, тому Крістіна нічого не говорить. І слава богу! Віддаю їй половину чашок, і ми повертаємося до вітальні. Мій тато сидить в кріслі, а інші  розмістилися на канапі. Вони розмовляють на звичайні дорослі теми: підвищення цін, політика, останні новини міста. Такі прості речі, які завжди пов’язані з людьми вже за тридцять. Я наче не маленький хлопчик, але не уявляю як буду розмовляти про щось таке. Он Крістіна вже вуха навострила: слухає уважно, підходить до дорослих ближче, залишивши чашки на журнальному столику. Здається, що вона прямо дуже поспішає, щоб стати дорослою. Я ж навмисне тисну на тормоз, щоб подовше залишитися підлітком. 

— А ти що думаєш, Олександре? — тітка Лариса дивиться на мене. Всі теж. А мені так ніяково. Навіть не слухав, щиро кажучи, про що вони балакають.

— Я вважаю, що чоловік повинен заробляти для родини, — становчо каже Крістіна. — А жінка — щоб себе побалувати. 

Ага, вона вважає. Я відчуваю, як в мене смикається верхня губа. Ця дівчина тільки прийшла, а мене від неї вже нудить. 

— Тобто у чоловіка не може бути речей для себе? — я чую свій голос наче здалека.

— Які наприклад? Гель для душу 3в1? — вона вважає цей жарт таким доречним, ще й посміхається.  

— Ммм…наприклад, театр, кіно, концерти, взуття.

— Ти що, серйозно? — як же мені хочеться дати їй ляпаса після цього питання. — Якщо у чоловіка є сім’я, то він повинен проводити час з нею, а не для самого себе. Ну, або ти гей. Тоді так, можеш жити сам, ходити у кіно, вибирати собі вбрання. 

Що це бляха за фемінізм навпаки? В мене відчуття, наче я з’їв щось огидне і мене зараз знудить. Бачу, які великі очі у мами, яка не думала, що розмова зайде аж так далеко. Бачу, що татові це теж не дуже до вподоби. І бачу очі цієї лярви, яка вважає, що у чоловіка не повинно бути нічого крім борщу на вечерю і сімейної поїздки до її, блін, мами. То такими ростуть дівчата без батька?