Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

— Я читав про це, — відповів Фірніет. — Але підтверджень не було, все на рівні чуток. А чи це точна інформація?

— Абсолютно точна, — закивала Роана. — Ще коли Її Високість Валідана носила Ірфлу під серцем, королю Детрену доповіли про це. Він такий злий був, та й пані Валідана засмутилася. Сетірам сам підтвердив, що він має сплячу силу.

— А що таке спляча сила? — поцікавилася Феліція.

— Сила, яку маг придушив і не може використати, але вона все ще передається у спадок нащадкам, — пояснив Фірніет. — Треба буде в Імператора дізнатися, чи він знав. Якщо знав — дивно, що приховав. Гаразд, це зараз не так важливо. Розкажіть, що там зараз у палаці Етірелів відбувається? Туди можна якось потрапити? Нам потрібно переміститися до Обителі неупокоєнних і найкраще це зробити саме поряд із розломом. Вам відоме заклинання, за допомогою якого Валідана туди перемістилася?

Сумно зітхаючи, Роана Манорі розлила ще чаю по чашках. Її дочка якраз спробувала пробратися на кухню, щоб підслухати дорослі розмови, але Роана вигнала її, вручивши шматок пирога, і наклала на двері заклинання тиші. Тепер їх ніхто не міг підслухати.

— Ваші розпитування мені нагадали про принцесу Феллінію. Я їй дуже допомогла тоді. Хорошою вона була дівчиною, шкода, що все так обернулося. Я хоч і люблю свою королеву, але не схвалюю її вчинку. Знаєте, адже Феллінія повернула мені батька. Він був бунтівником і сидів у в'язниці, а вона на подяку за мою допомогу домоглася його визволення. Я й дочку на її честь назвала — Фейлою. Не Феллінія, звісно, ​​але схоже. Я хотіла, щоб вона мені нагадувала про вашу принцесу, але інші не повинні були здогадатися. Щодо відвідування палацу — я не знаю, чи можна. Зараз там усім заправляє Нерта Нагор — її батько був двоюрідним братом короля Детрена. Характер у неї жахливий, з нею не просто домовитися, тим більше світлим. Вона їх ненавидить. Втім, я могла б вам допомогти з амулетами приховування магії, але все одно з пані Нертою вам буде складно. Здається, вона хоче перехопити владу і їй навіть на руку зникнення королеви Валіданы. Навряд чи вона з вами співпрацюватиме, — Роана похитала головою і знову зітхнула. Вона весь день зітхала.

— Але ж поговорити вона погодиться? — спитав Фірніет.

— Тільки якщо на вас будуть амулети приховування світлої магії. Інакше вона просто атакує. Я можу зачарувати вам амулети, але мені знадобиться день-другий.

— Добре. А як щодо заклинання? Ви знаєте, як Валідана потрапила до Обителі?

— Ох, магу Фірніете, звідки мені знати? Її Високість ніколи не ділилася зі мною своїми планами. Можу лише припустити, що все зберігається у її лабораторії. Швидше за все, пані Валідана створила зілля, а не заклинання. Вона — чудовий фахівець із зіллєваріння.

— Гаразд, ми придумаємо, як потрапити до лабораторії Валідани, а ви зробіть нам амулети. Ось гроші, — Фірніет висипав на стіл велику гірку монет. — Ми днями знову вас відвідаємо.

— Звісно. Я на вас чекатиму. Якщо ви врятуєте мою дорогу Ірфлу — ви будете моїми героями, — Роана вперше за весь день посміхнулася, хоч в очах її все ще світився смуток. — Я можу ще чимось допомогти?

— Скажіть, Роано, ви знаєте щось про винищення магів-поглиначів королем Детреном? Залишилися ще якісь чи він убив усіх?

— Начебто не лишилося. Принаймні в Етіренії. Король Детрен після смерті дружини всіх їх винищив. Він тільки Ірфлі дозволив бути з цією силою, і те, тому що вона в ній спала. Більше нікому не можна було.

З'ясувавши все, що вони хотіли, Феліція з Фірніетом повернулися додому. Пробиратися до палацу поки що не мало сенсу, а для зачарування амулетів потрібен був час, тож затримуватись в Етіренії вони не стали.

— Спробуємо якось заговорити зуби цій Нерті, — викладав свій план Фірніет, допомагаючи Феліції готувати вечерю, — і проберемося до лабораторії. Я поки що не придумав, що ми їй скажемо, але у нас є час.

— Коли ми знову вирушимо в Етіренію? В п'ятницю?

— Давай у середу після занять. Нам вистачить вечора. А завтра навідаємось до Імператора.

— Разом? — Феліція лукаво всміхнулася.

— Разом, — відповів Фірніет такою ж усмішкою. — Не хочу, щоб ти на мене ображалася.

Тривоги Феліції вмить розвіялися. Вона зрозуміла, що просто понавигадувала собі те, чого не було і повірила у свої фантазії. Все в них буде гаразд. Вони з усім упораються. Головне — бути разом.