Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли виходила з ванни, у двері не очікувано постукали. Весь день, я нервувала через цю подію на яку мала піти разом з Давидом. Я чомусь боялась, що можу його підвести або зробити щось не те. І від цих думок моя нервовість погіршувалась.
Я поправила на собі халат, а тоді швидко відкрила двері. На порозі стояв Давид одягнений у красивий чорний костюм. Я не одразу звернула увагу, що у нього в руках був пакет.
— Я ще не готова. — промовила до нього.
— Бачу. — погляд Давида пройшовся від мого волосся, зібраного у недбалий пучок, до босих ніг.
Від його погляду мені стало ніяково, тому я сильніше поправила на собі халат.
— Ти щось хотів? — запитала, бажаючи не гаяти ні секунди.
Мені ставало незручно, коли знала що хтось на мене чекає. Це було одним із моїх іраціональних страхів, — бути тим хто запізнився.
— Це тобі. — сказав Давид, простягаючи мені пакунок.
Я поглянула на нього здивованим поглядом. Він виглядав цілком серйозним, коли простягав мені пакет.
— Що там? — спантеличено запитала.
— Твоя сукня.
І тут мої брови злетіли вгору. Це було так не очікувано. Я не часто отримувала подарунки, а Давид приємно здивував. Чесно кажучи я не вважала його таким дбайливим.
— Дякую. — промовила, взявши пакет. — Ти не повинен був, в мене є сукня.
— Вважай, що це приємний бонус за твою допомогу.
Кинувши оком на пакет, мої очі розширились, коли я побачила логотип відомого бренду. Мені вже кортіло поглянути, яка вона.
— Приміряй чи підійде. — сказав він, перед тим як піти.
Зачинивши двері я потягнулась до пакунка, щоб як найшвидше приміряти плаття. Я вражено ахнула, коли підійшла до дзеркала, і поглянула на своє відображення. Плаття ідеально сіло по фігурі, підкреслюючи потрібні місця. Бежевий колір мені не абияк пасував. Я потягнулася руками ззаду в спробах засунути бігунок, але в мене нічого не вийшло. Тому я полишила це завдання на потім, і приступила до макіяжу та зачіски. Макіяж зробила легким, бо інший мені не вдавався. Але й так виглядало не погано, більш природно. Губи були підведені блиском, а на очах була тільки туш. Зачіска зайняла трохи більше часу, але я справилась, і була задоволена своїм зовнішнім виглядом.
Коли вже все було готово, я знову закинула руки назад, в спробі засунути бігунок. Але в мене так і нічого не вийшло. Був тільки один вихід — попросити Давида допомогти.
Я вийшла з кімнати, зупинившись біля його кабінету. Я не знала де він, але вирішила почати з нього. Потягнувши за клямку дверей, вона одразу мені піддалася і я зайшла в середину.
Оглянувшись я помітила, що кабінет виглядав досить стримано. Давида в ньому не було, але я не могла проігнорувати своє бажання детально його роздивитись.
Залишивши двері відчиненими, я підійшла до столу. На столі стояв записник і біля нього фірмова ручка із золотим іменним надписом.
Кожна річ в його кабінеті стояла під ідеально рівним кутом. Мені інколи здавалось, що він був помішаний на правильно розкладених речах. Не здивуюся якщо його одяг розкладений у точному порядку від світлого до темного.
— Щось шукаєш? — почула позаду себе грубий голос Давида.
Я перелякано здригнулась, ніби мене злапали на гарячому.
Повернувшись я зустрілась з пильним поглядом Давида.
— Ні, тобто так. — проторохкотіла я. — В мене проблема.
Він підняв одну брову очікуючи пояснень.
— Чим можу допомогти?
— Я не можу засунути бігунок.
Він підійшов ближче, від чого мій пульс почав битись швидше. Я повернулась й відкинула своє довге світле волосся вбік. Я відчувала кожен його рух, і подих на своїй шиї. Це було так інтимно… Я здригнулася, коли він пальцями торкнувся моєї голої шкіри.
Я заплющила очі та важко зглитнула.
— Готово. — сказав біля мого вуха.
— Дякую. — промовила йому у відповідь.
Я повернулась до нього обличчям і відкинула волосся назад. Опустивши погляд вниз, долонями провела по приємній тканині плаття.
— Мені ніколи не робили подібних подарунків. — для чогось пробурмотіла, поглянувши на Давида.
Його обличчя не видало жодних емоцій.
— Я не так багато кому дарував подарунки, але ти перша кому я подарував сукню. — відверто сказав він. — І задоволений тим, що вона тобі підійшла.
Він окинув поглядом плаття.
— Знаєш, в тебе, напевно, є прихований талант, бо я ще не бачила, щоб так влучно обрали потрібний розмір. — підмітила я.
— В мене багато талантів, — загадково сказав. Після чого додав : — Якщо ти готова, тоді можемо їхати.
Він вже повернувся щоб піти як я помітила, що комірець його сорочки був зігнутий в інший бік.
— Стій!
— Що знову?
Я бачила, що він вже починав дратуватись.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.