Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло кілька днів. Коли пан читав у саду під липою роман, знову з’явилася та комаха і бризнула краплю якоїсь отрути, що пропалила сторінки і панську сорочку. Комаха, в’ючись над головою, лаяла і кляла його писклявим людським голосом.
Весь дрижачи з переляку, пан ускочив до кімнати і став думати, як позбутися цього страхіття. При кожній зручній нагоді комаха мстила йому. Одного разу, коли пан верхи об’їжджав свої поля, вона, літаючи поряд, пронизливим криком злякала коня, який з копита полетів через рови і пагорби і скинув господаря. І той лежав скривавлений, не дихаючи, поки не підбігли орачі. Вони принесли пана додому, і лікар ледве вирятував його від смерті.
По всій околиці розійшлися ці чутки, тільки і говорили що про злу жінку, яка перетворилася на страшну комаху. Всі сусіди шкодували пана, але ніхто з них не провідав хворого, бо боялися наблизитися до його маєтку.
Коли пан очуняв і думав, як позбутися проклятої комахи і злих духів, з якими вона зійшлася, то згадав раду своїх лакеїв і дозволив запросити священика та посвятити будинок. Так після заходу сонця, коли комаха, сховавшись у траві, спала, він наказав запрягти коней і вночі поїхав до Полоцька.
Коли прийшов до монастиря і розказав, що з ним лучилося, всі вжахнулися. Священик сказав:
— Це, напевно, злі духи і якась чарівниця, яка зовсім відреклася Бога.
З самого ранку пан зі священиком, не боячись нападу комахи, вирушили додому.
Прибули до маєтку. Священик, прочитавши молитви, почав кропити святою водою кімнати. Страх згадати, що там робилося. Із страшним писком і сиканням зі всіх кутків посипалися страховища: мотилі, в яких замість крил виросли з боків вогненні язики; товсті черви, що дихали димом, пухирями піднімалися вгору; галасливі цвіркуни і крилаті гади літали над підлогою.
— Це гріхи чарівниці, — сказав священик і наказів відчинити вікна.
Страхітливі потвори, зойкаючи і скиглячи, відлітали і зникали в повітрі.
Коли свяченою водою визволили будинок від страховищ, пан завів священика у сад, звідки вилетіла та шкодлива комаха. Там, коли священик відмовляв святі молитви, з кущів аґресту обізвався писклявий голос, в якому чулися прокльони і різні блюзнірства, а згодом нарікання, стогін і плач. Зібрався весь двір подивитися на це диво, священик, кроплячи свяченою водою чагарник, наказав їй вилетіти звідти і сісти на липовій гілці. Вона вмить стрілою вилетіла і сіла на липовім листі. Усіх вразив її вигляд: адже в тій комасі легко можна було розпізнати жіночу постать з крильцями. Священик зняв її з листя, посадив до скляного слоїка і заніс до кімнати.
Вже без страху розглядали усі зблизька цю маленьку почвару: довге волосся спадало з голівки, що була не більша за звичайну горошинку; іскринками блищали ковтки на вухах і щось рожевіло на шиї, мов ланцюжок намист; жовта шовкова сукня була підперезана поясом такого самого кольору; бліде обличчя щохвилини щулилося від гніву.
Наступного дня пані комаха зі священиком приїхали до Полоцька. Бачили це диво усі в монастирі, і люди юрбами приходили подивитися на нечувані чудеса.
Кидали їй їжу в скляний слоїк, але комаха сиділа мовчки і не куштувала нічого; увесь час була німою, тільки видно було її гнів і неспокій.
— Треба тепер подумати про її душу, — сказав священик і поніс її в слоїку в безвітряний куток монастиря, де був довгий коридор. Там з ніші в стіні зиркав, немов з віконця, дерев’яний бюст філософа Сократа. Священик поклав жінку-комаху на голову філософа і перед багатьма глядачами читав їй молитви і говорив проповіді. Але що робилося з головою Сократа! Страх згадати! Вона в той час була схожа на запалену бомбу, кидалася сюди-туди; сполотніли всі, хто близько стояв. Боячись, щоб вона не розкололася і не зробила шкоду присутнім, священик безупину читав молитви і повчав про милість Божу і прихильність до ближнього.
Щовечора відбувалися такі відправи для цієї комахи. І вона дивно виглядала з тою нещасливою Сократовою головою. Страх опановував кожного, хто тільки минав цей коридор. Дерев’яний бюст, від якого раніше чули стільки порад мудрих і побожних, тепер кляв і лаяв, не розбираючи, геть усіх. Школярі боялися підійти до Дерев’яного Дідка, бо ж став уже він їм не доброзичливим учителем, а запеклим ворогом.
Ці науки і молитви тривали декілька місяців. Нарешті потрапила іскра віри і милосердя до серця тієї жінки-комахи, і дерев’яний бюст угомонився та полагіднів. І вже з вуст комахи злітали слова, повні страху Божого і милосердя до ближнього. З’явилася вона одного разу священику у привабливому вигляді, схожа на ангела — німб довкола чарівного обличчя, сукня біліша від снігу. Вона подякувала за молитви, науку і турботу заради неї і в млі ока зникла. Священик став на коліна перед вівтарем і дякував небу за навернення і порятунок тієї душі.
— Цікаву річ розповів пан ротмістр, — сказав господар. — Про таку пригоду з Дідком, коли голова мудреця стала пристановищем бідної грішниці, я ще не чув.
До пізнього вечора говорили ми про минулі часи, про шкільних товаришів, про знайомих — живих і тих, що вже спочивають в могилах. В розмови наші незмінно запліталися печаль і надія. Нарешті пан ротмістр узяв свою палицю і шапку та хотів йти додому, але господар залишив його ночувати. Згасили вогонь, і я, геть натомлений пішою мандрівкою, міцно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров», після закриття браузера.