Читати книгу - "Божество різанини"

ВЕРОНІК: Ха-ха-ха! Це жарт вечора! Приємна об’єктивність!

МІШЕЛЬ: Дарджилінґ, навіщо ти все псуєш?

ВЕРОНІК: Ану, стули пельку!

Мішель іде по короб із сигарами. Повертається.

МІШЕЛЬ: Тримайте, Алене. Дозвольте собі розслабитися.

ВЕРОНІК: У цьому будинку не палять!

МІШЕЛЬ: Є «Хойо», є D4… Обирайте. «Хойо для мера», «Хойо для депутата»…

ВЕРОНІК: У нашої дитина — астма, тут палити не можна!

АННЕТ: У кого астма?

ВЕРОНІК: У нашого сина.

МІШЕЛЬ: Проте гидотного хом’яка ми тримали.

АННЕТ: А й справді, тварин тримати не радять, якщо в когось астма.

МІШЕЛЬ: Атож, не радять!

АННЕТ: Навіть рибки можуть бути протипоказані.

ВЕРОНІК: Я що, повинна вислуховувати ці нісенітниці? (Вириває короб із рук Мішеля і закриває його зі стуком.) Даруйте, але, певно, я тут єдина, хто не бачить речей з «приємною об’єктивністю»! І, до речі, я давно не почувалася такою нещасною. Напевно, це найбільш нещасливий день у моєму житті.

МІШЕЛЬ: Це тому, що ти випила.

ВЕРОНІК: Мішелю, кожне твоє слово пригнічує мене! Я не вживаю алкоголю. Випила хіба краплю гидотного рому, який ти розхвалюєш тут, мов плащаницю у церкві. Ні, я не п’ю і зараз гірко шкодую про це. Краще було би за першої ж нагоди забуватись у келишку…

АННЕТ: Мій чоловік також почувається нещасливим. Погляньте. Його аж скрутило. Мов побитий пес край шляху. Певно, в його житті це також найбільш нещасливий день.

АЛЕН: Саме так.

АННЕТ: Мені дуже шкода, цуцику мій.

Мішель вмикає фен і сушить деталі мобільника.

ВЕРОНІК: Та вимкни ти вже цей фен! Телефона не повернеш.

Дзвонить телефон у квартирі.

МІШЕЛЬ: Так!.. Мамо, я ж сказав: ми зайняті… Бо цей препарат може тебе вбити! Це отрута!.. Зараз тобі все пояснять… (Передає слухавку Аленові.) Скажіть їй.

АЛЕН: Сказати їй що?

МІШЕЛЬ: Усе, що вам відомо про цю гидоту!

АЛЕН: Добрий день, мадам! Як вам ведеться?..

АННЕТ: Що він може сказати? Він же нічого не знає!

АЛЕН: Так, зрозуміло… І вам болить?.. Авжеж! Проте операція вам допоможе… О, інша нога також! Ні, що ви, я не ортопед… (Убік:) Вона мене називає доктором…

АННЕТ: Гей, пане докторе, це ж просто смішно! Негайно припини!

АЛЕН: А з рівновагою у вас є проблеми?.. Та ні! Зовсім ні, повірте. Не слухайте всього, що вам кажуть. І все ж було би добре, якби на деякий час ви припинили його приймати. Щоб… щоб операція пройшла успішно… О, звісно, я не сумніваюся, що ви в добрій формі!

Мішель забирає у нього слухавку.

МІШЕЛЬ: Ну, мамо, чула? Негайно припини приймати ці ліки! Чому ти вічно сперечаєшся?! Просто роби те, що тобі кажуть. Я тобі передзвоню… Цілую, ми всі тебе цілуємо. (Кладе слухавку.) Вона просто нестерпна. Нащо так ускладнювати життя?

АННЕТ: То як, мені приходити до вас сьогодні ввечері з Фердінандом? Треба це вирішити. Бо таке враження, що всім байдуже. Але ж — нагадую! — ми зібралися саме задля цього!

ВЕРОНІК: Тепер зле мені… Де тазик?

МІШЕЛЬ (забираючи в Аннет пляшку з ромом): Досить уже.

АННЕТ: А я вважаю, що винні обидва. Ось так. Обидва винні.

ВЕРОНІК: Ви це серйозно?

АННЕТ: Тобто?

ВЕРОНІК: Ви взагалі думаєте, що кажете?!

АННЕТ: Звісна річ, я так думаю.

ВЕРОНІК: Наш син Брюно, якого я всю ніч поїла знеболювальним — він винний?!

АННЕТ: Не такий вже він і невинний.

ВЕРОНІК: Геть! Забирайтесь геть! Надивилася вже на вас! (Хапає сумочку Аннет і кидає її під двері.) Геть звідсіля!

АННЕТ: О, моя сумочка… (Схлипує, мов дівчинка.) Алене!..

МІШЕЛЬ: Що вже сталося? Вони що, сказилися?

АННЕТ (збирає те, що розсипалося): Алене, допоможи!..

ВЕРОНІК: Ти диви, «Алене-допоможи»!

АННЕТ: Заткни пельку!.. Вона зламала пудреницю! А розпилювач! (До Алена:) Захисти мене, ну ж бо, чому ти мене не захищаєш?

АЛЕН: Ходімо.

Він починає збирати деталі свого телефона.

ВЕРОНІК: Подякуйте, що я її не придушила!

АННЕТ: Та що я вам такого зробила?!

ВЕРОНІК: Не можуть бути винними обидві сторони! Не треба плутати жертви з катами!

АННЕТ: Що? Катами?!

МІШЕЛЬ: Та що ти верзеш, Веронік! Годі з нас цих примітивних балачок!

ВЕРОНІК: Я наполягаю!

МІШЕЛЬ: Наполягаєш! Твоє захоплення суданськими неграми псує геть усе!

ВЕРОНІК: Я вражена… Чому ти намагаєшся виставити себе таким хамом?

МІШЕЛЬ: Бо я так хочу. Хочу бути хамом!

ВЕРОНІК: Коли-небудь ви зрозумієте, які жахіття кояться у тій частині світу, і вам буде соромно за байдужість і мерзенний нігілізм.

МІШЕЛЬ: О, дарджилінґ, ти неперевершена! Ти серед нас найкраща!

ВЕРОНІК: Саме так.

АННЕТ: Ходімо, Алене, ці люди — чудовиська!

Допиває ром і тягнеться за пляшкою.

АЛЕН (намагається їй завадити): Годі, Аннет…

АННЕТ: Ні, я хочу ще, хочу напитися! Чхати я хотіла на збалансованість! Баланс між справами та особистим у житті, пхе! Досить! Хочу напитись — і крапка!

АЛЕН: Ти й так уже п’яна.

АННЕТ: Чому ти дозволяєш їм називати нашого сина катом? Ми прийшли до них, аби все владнати, а нас ображають, читають нотації про якесь всесвітнє братерство. Слухайте, здається, наш син мав рацію, коли загилив вашому по зубах! І ще — мені байдуже до ваших розхвалених прав людини!

МІШЕЛЬ: Ти диви: трохи алкоголю — і машкара спала! Куди й поділася люб’язна розважлива пані, така начебто мила…

ВЕРОНІК: А я казала! Від самого початку казала!

АЛЕН: Що ви казали?

ВЕРОНІК: Що вона наскрізь фальшива. Ця жінка