Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дорога, Кормак Маккарті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорога" автора Кормак Маккарті. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 49
Перейти на сторінку:
Копнув кістки носаком. Здається, варили. Ані клаптя одягу. Знову опускалася темінь, і вже було геть холодно, тож він повернувся туди, де лишив хлопця, став навколішки та обійняв сина.

Вони штовхали візок лісом аж до старої дороги, а потім кинули його там і рушили на південь. Квапилися, бо сутеніло. Хлопець через втому постійно зашпортувався, тож чоловік посадив його на плечі й поніс. Коли вони дістались до мосту, вже складно було щось розгледіти. Він опустив хлопця, і вони навпомацки спустилися насипом. Під мостом дістав запальничку і в її мерехтливому світлі оглянув землю. Пісок і рінь, намита зі струмка. Поставив наплічник, сховав запальничку та обійняв хлопця за плечі. У пітьмі сина було майже не видно. Почекай мене тут, сказав він. Я піду по дрова. Нам потрібне багаття.

Мені страшно.

Знаю. Але я буду неподалік і почую тебе, тож коли стане страшно, поклич, і я одразу повернуся.

Мені справді страшно.

Раніше піду, раніше повернуся, і ми розкладемо багаття, тоді тобі вже не буде страшно. Тільки не лягай. Якщо ляжеш, заснеш, і тоді не відгукнешся, коли я покличу, я не зможу тебе знайти. Розумієш?

Хлопець не відповів. Батькові майже урвався терпець, але тут він зрозумів, що син киває в темряві. Добре, сказав він. Добре.

Він видряпався насипом, виставив руки вперед і заглибився в ліс. Хмиз був усюди, земля просто всіяна гіллям і сучками. Він кóпав гілки, згрібаючи в одну купу, а коли назбиралося чимало, нахилився, зібрав оберемок та гукнув хлопця, той відповів, і на голос сина він вийшов до мосту. Вони сиділи в темряві, ножем він вистругував патички з великих гілок, а дрібні ламав голіруч. Потім витягнув запальничку і великим пальцем крутнув коліщатко. Бензин горів тендітним синім полум'ям, чоловік нахилився і запалив сушняк, спостерігаючи за тим, як вогник здіймається плетивом гілочок. Потім докинув дров, нахилився та обережно роздмухав полум'я, а гілки поскладав так, аби багаття набуло форми.

Ще двічі він ходив до лісу по дрова, тягнув оберемки хмизу і гілля до мосту, а потім скидав їх з насипу. Заграву було видно звіддаля, але він не думав, що їх побачать з дороги. Під мостом між камінням розгледів темну калабаню водостою. Біля країв — положиста крига. Стоячи на мосту, зіштовхував донизу останню купу дров, з його рота виривалася біла пара, помітна на тлі сяйливої заграви.

Сів на пісок і перебрав вміст наплічника. Бінокль. Майже повна чвертьлітрова пляшка бензину. Плоскогубці. Дві чайні ложки. Він розклав усе рядком. Лишилося п'ять маленьких консервних бляшанок, і він вибрав сосиски, а ще кукурудзу, відкрив їх армійською відкривачкою і поставив край вогнища. Вони сиділи й спостерігали, як обвуглюються і скручуються етикетки. Коли кукурудза запарувала, він плоскогубцями витягнув банки з вогню, і вони схилилися над ними, повільно орудуючи ложками. Хлопець куняв.

Коли вони доїли, він відвів хлопця до мілини під мостом, відштовхнув патичком тонкий береговий лід, вони стали навколішки, і він взявся мити хлопцеві обличчя і волосся. Вода була такою холодною, що син розплакався. Відійшовши трохи далі, вони знайшли чисту воду, і він знову, як міг, вимив йому волосся, нарешті закінчили, бо хлопець уже стогнав від холоду. Ставши навколішки, витер сина ковдрою. У заграві тінь мостових опор викривлювалася, падаючи на стовбури дерев за струмком. Це моя дитина, сказав він. Я вимиваю з його волосся мізки мерця. Це мій обов'язок. Потім загорнув його в ковдру і відніс до вогнища.

Хлопець сидів, погойдуючись. Чоловік пильнував, щоб він не завалився у вогонь. Влаштовуючись на ночівлю, вирив ногою у піску для хлопця кілька ямок для стегон та плечей і сидів, притримуючи сина, поки той куйовдив волосся, сушачи його біля багаття. Усе це скидалося на якесь древнє миропомазання. Нехай так. Виклич привидів минулого. Коли нічого не лишається, створи церемонію з повітря і вдихни у неї життя.

Уночі він прокинувся від холоду, підвівся й наламав гілок для багаття. На вугіллі — розжарено-помаранчеві силуети гілочок, що горять. Він роздмухав полум'я, доклав хмизу, сів, схрестивши ноги, спираючись на кам'яну опору мосту. Важкі вапнякові блоки не скріплено цементом. Над ним — буре від іржі заліззя, забиті заклепки, дерев'яні шпали та поперечини. Пісок, на якому він сидів, був теплий на дотик, але ніч, куди не сягав жар вогнища, пронизувала холодом. Підвівся і притягнув під міст нових гілок. Стояв, прислухаючись. Хлопець не ворушився. Він сів біля сина й погладив його світле заплутане волосся. Золота чаша, гідна того, аби прихистити Бога. Будь ласка, не кажи, як закінчується ця історія. Коли він знову поглянув у темряву за мостом, ішов сніг.

Усі гілки, зібрані для багаття, були тонкі, тож вогонь горів годину чи трохи більше. Він перетягнув рештки хмизу під міст і взявся його ламати, наступаючи на гілля і згинаючи його по всій довжині. Він дарма побоювався, що шум розбудить хлопця. Мокра деревина шипіла в полум'ї, сніг і далі падав. Уранці вони побачать, чи проходив хтось дорогою. Отой був першим, з ким він заговорив за більш як рік, якщо не рахувати хлопця. Врешті, то мій брат. Міркування рептилії в холодних і вертких очах. Сірі напівзгнилі зуби. У них застрягла людська плоть. Кожне його слово про світ — брехливе. Коли чоловік знову прокинувся, сніг уже не йшов, у зернистому світанку проступав за мостом чітко окреслений обрис голого полісся, дерева чорніли на сніговому тлі. Він лежав, згорнувшись, тримаючи долоні між колінами, а потім сів, роздмухав вогонь і поставив у жариво банку з буряком. Хлопець лежав на землі, скрутившись калачиком і спостерігаючи за ним.

Легкий настил свіжого снігу лежав у лісі на гіллі й листяних чашах, сірих від попелу. Повернулися по візок, поклали туди наплічник. Він викотив візок на дорогу. Жодних слідів. Постояли в цілковитій тиші, прислухаючись. І потім рушили крізь сіру сльоту, хлопець ішов поруч, тримаючи руки в кишенях.

Пленталися цілий день, хлопець мовчав. Опівдні сльота на дорогах уже розтанула, і надвечір було сухо. Вони не зупинялися. Скільки кілометрів? Шістнадцять, дев'ятнадцять. Раніше, ідучи дорогою, чоловік і хлопець грали, кидаючи в ціль, ніби кільця, чотири величезні сталеві шайби, знайдені в господарському магазині, але вони, як і решта речей, зникли. Тієї ночі отаборилися у виярку й розклали багаття біля невеликого кам'яного урвиська; доїли останню консерву. Хлопцева улюблена страва, свинина з бобами, тому він і лишив її наостанок. Дивилися, як банка повільно булькотить

1 ... 11 12 13 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорога, Кормак Маккарті», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дорога, Кормак Маккарті» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорога, Кормак Маккарті"