Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Державна справа. Справа №9" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 22
Перейти на сторінку:
Отак супроводили дівчину до міського парку, де на неї вже чекав хлопець. Побачивши його, друзі-детективи насторожилися.

***

— Ну що ж, громадянине Костенко! Не знати з якої причини начальство наказало оформити ваше затримання понеділком. За законом, ми не можемо вас утримувати понад три доби. Так що суд буде призначено на четвер. Там і буде розглянуто питання про ваше подальше утримання під вартою.

— За що? Пане старший лейтенанте, за що мене тут тримають уже другий день? А тепер ще й триматимуть до четверга? У чому я винен?

— Розберемося. Не винні — відпустимо, а винні — відповідатимете… Не бачу проблем!

— Що?! — заревів Петро Іванович. — Не бачите проблем?! Проблем не бачите?! Бо у вас їх немає! Це в мене проблема! Це я сиджу в камері! Ну, заждіть! Вийду — таке вам улаштую!

— Спокійніше, шановний, спокійніше! Якби ви не дали своїй доньці фальшиву купюру, то й не сиділи б тут… Звідки вона у вас взялася, та? Ну, чого мовчите?

Петро Іванович роздратовано махнув рукою.

* * *

Майор Ігор Борисович Слісаренко, наказуючи старшому лейтенантові Бараболі везти в четвер громадянина Костенка в суд, був зовсім не впевнений у його причетності до виготовлення та розповсюдження фальшивих грошей, але іншого виходу із ситуації не бачив. З одного боку, жодного поступу в пошуках злочинців у міліції поки що не було, а з іншого — на нього гиснуло начальство, вимагаючи припинити це грошове неподобство.

«Ну, посидить трохи… Ну, з ким не буває, — думав майор. — Зате я менше нервуватиму. Спіймаємо фальшивомонетників — і Костенка випустимо. А якщо не спіймаємо… А не спіймаємо — сам винен! Правду треба говорити, коли міліція запитує! А то затявся, як папуга: «Не знаю… Не знаю…»! А папуги міліції не до душі! Папуги повинні бути в зоопарку. Або в цирку… Або… Як там учора в кіно було? «Піа- сгри!.. Піастри!» О! Або в кіно! Але не в житті!

* * *

Наталя Олександрівна прибирала. І не тому, що в будинку було брудно чи не прибрано. Просто вона хотіла відволіктися від гірких думок — чоловік досі сидів у міліції, і це її так гнітило, що просто життя було немиле. Яна теж кудись завіялась на цілий день. От дівчисько! Татко в міліції, а її десь носить! Наталя Олександрівна взяла швабру, набрала відро води й заходилася прибирати. Вона скрізь перемила підлогу, весь посуд на кухні, вичистила туалет і ванну кімнату, зібрала брудний одяг і затіяла прання… Опісля цього пройшла на кухню, сіла, заплющила очі й обіруч обхопила голову. До тепер все було добре, і враз, одним махом, життя пішло шкереберть! Наталя Олександрівна поставила на газову плиту чайник і знову сіла за стіл. І звідки взялися ці трикляті фальшиві гроші?! Трохи посидівши та відпочивши, а заразом і випивши чаю, Наталя Олександрівна вийшла на ґанок, щоб подихати свіжим повітрям. Тієї ж миті, ніби розуміючи, як їй погано, до господині підбігла Бечка. Потерлася об ноги, присіла, задерла голову й віддано глянула в очі.

А та подивилась на собаку, погладила її по голові й опустилась на сходи.

Ох, Бечко! — гірко зітхнула жінка. — Нічого ти не розумієш у людському житті! Якби би знала, як мені зле…

Гав! — собака щиро поспівчувала хазяйці. — Гав-гав!

Наталя Олександрівна притулилася до собаки й поцілувала її в мокрий ніс. Бечка облизнулася й подивилася на господиню відданим поглядом, ніби промовляючи:

Я завжди тут! Я ніколи не зраджу! У мені немає ні краплі лицемірства. Якщо я люблю — то я люблю! Якщо я не люблю — тоді стережіться, бо брехати я не вмію! І цілую, й кусаю — все від душі!

Трохи подихавши свіжим повітрям, Наталя Олександрівна повернулася в дім. Взяла відро й пішла на город. Набрала свіжих огірків і помідорів.

Закінчила прати машина. Господиня вибрала з барабана білизну й понесла на вулицю. Коли вішала на мотузку чоловіків домашній халат, з кишені на траву важко гепнулася товстга пачка грошей. Наталя Олександрівна сторопіла. Тремтячою рукою вона підняла розбухлу від води пачку. У ній були купюри по двісті гривень.

«Отже, премія була,» — з жахом подумала жінка…

Розділ 8

Перевіряйте кишені

перед пранням

— Галочко! — закричав хлопець. — Ну, нарешті! Я вже непокоївся!

— Володьку, привіт! Та на роботі… Я й так бігом бігла!

Хлопець кинувся назустріч дівчині й обійняв її. Парочка не бачила нікого навколо. Що їм було до Яни з Михою, котрі стояли неподалік, з одного боку дороги, і Насті з Льохою, які стояли з іншого боку, не зводячи очей із закоханих?! Але кохання не звільняє парочку від підозр. Тому, поки вони дивилися одне на одного трепетно, детективи дивилися на них з підозрою.

— Ну, що, схожий? — запитала у Льохи сестра.

— Якщо чесно, то я не можу сказати… Нехай підуть… Я спробую згадати його ходу. Той, наче, був вищий…

Миха і Яна, бачачи, як нерішуче дивиться на парочку Льоха, теж стояли непорушно.

— Ну, що ж він? — нетерпляче прошепотіла Яна. — Мені вже додому треба… Там же мама…сама…

— Та й мені їсти хочеться — аж не можу! Борщику б зараз каструлю… — Миха, поринувши у свої мрії, заплющив очі.

— Пішли… Вони пішли… — квапливо прошепотіла Яна.

Миха розплющив очі. Уявна каструля борщу зникла, зате з’явилася закохана парочка, що рухалася в бік найближчого кафе. Підозрюваний мимохідь дістав з кишені гаманець.

— Дивись! Лівою дістав! — прошепотіла Настя. — Шульга!

— Ага, — відказав Льоха, — а гроші з гаманця витягнув правою рукою… Спокійно, йдемо далі.

Вже перед самим кафе, коли Миха взявся чухати потилицю, думаючи, як спостерігати за підозрюваними в кафе, якщо ні в нього, ні в Льохи немає грошей, у хлопця задзвонив мобільний телефон. Той дістав її правою рукою, потім переклав у ліву й натиснув кнопку, затим, правою ж, приклав мобільний до вуха. Миха кинув багатозначний погляд на Льоху, той заперечно покрутив головою.

— Все, йдемо! — сказав Миха, розвернувся і взяв Яну за руку.

— Ти чого це? — здивувалася Яна, яка вже налаштувалася посидіти в кафе.

— Це не він. Цей хлопець — правша. Ти бачила, як він телефоном маніпулював?

— А я так розмріялась… — розчаровано пробурмотіла Яна.

— Вибач, я ще на такі задоволення не заробляю… — зніяковіло пробурмотів Миха.

За кілька хвилин усі розбіглися по домівках.

* * *

— Яночко? Доню, де ж ти цілий день пропадаєш? Голодна… А я тут сама… І татка немає… А татко… татко… доню… — Мама

1 ... 11 12 13 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"