Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Здоровань Лют пустив дівчину й вклонився господареві. Лізетт не підіймала очей, не тому що боялася зустрітися з люттю князя, про вирок для себе вона хвилюватиметься в останню чергу. Баронеса витріщилася на власну ногу й не вірила своїм очам, ще вранці все було добре, ніж кілька днів тому. Наразі вона схопила раптовий переляк від жахливого видовища: нога розпухла й почервоніла, де раніше було місце пораження.

— Я попереджав, що зарано тобі покидати замок, однак ти ж вперта! Ох, уперта! Тепер поглянь, що з ногою! Все повернулося!

— Як це – повернулося?!
Лізетт наважилася подивитися на Міхая й на подив, зустріла його розтривожені очі, які бігали – то по її лиці, то по нозі.
  — У покої! Хутко до кімнати на огляд! – не питаючи про згоду, князь підхопив баронесу на руки й поніс через темний коридор.
  — Огляд?.. На дворі знову дощ пустився, знахар точно не приїде. Я краще просто полежу.
  — Хто тобі сказав, що знахаря немає в замку? Він прибув, просто хтось хотіла втекти, не дочекавшись від мене новин! А тепер підкинула ти знахарю роботи!
  — Ну давайте, мені ще не вистачало від вас вислухати нотації. — Вона скривилася, коли князь посадив її на зім'яте ліжко. Міхай присів біля неї навпочіпки, задер сукню й штанину під нею на нозі, спробував віддерти шматок тканини, що прилипла від сукровиці, але не став ризикувати, дочекався приходу знахаря.
— Не чіпайте... мені й так не солодко, – зашипіла Лізетт, коли князь доторкнувся до її палаючих щік. 

— Сама винна!

Вони пекли, як і нога, й причину цих дивних метаморфоз, менше ніж за пів години перебування на вулиці, баронеса не могла пояснити. «Може, то від опадів? В цій місцевості бувають отруйні дощі?» Якось в дитинстві Лізетт чула легенди про отруйні дощі від старенької няні.

— А ж просив тебе не покидати межі замку! – Міхай відпустив її обличчя й розлючено вилетів у коридор.

Вона чула як він волав на слуг, даючи їм вказівки щодо неї.

З ранніх записів Марка фон Тішека
початок квітня

«Прибув я кілька днів тому на землі Вахнархского князя Міхая. Що тут за місця! Вах! У мене подих захоплює, коли бачу ці величні, ще всипані снігом гори, й це при тому, що розпочався другий місяць весни. Схоже тут квітень у свої права ще не вступив. Сніг у горах у розпал весни не рідкісне явище. Місцеві не звертають уваги на погоду, просто одягаються тепліше. Правду кажучи, речей зимових я практично не брав. Мене врятувала одна місцева старенька, за що їй величезний уклін, – віддала мені накидку свого покійного сина задарма. Я не забобонний, гарні речі носити не гидую.
Отож, навіщо ж я тут? Я завітав у Вахнархію щоб розвінчати місцеві міфи, й збираюся жити тут кілька місяців. Моя головна мета – невелика наукова робота, я дуже бажаю втерти носа цим всезнаючим ученим, які насміхаються з моїх теорій, а ще вони не ставлять ні в що жодне моє дослідження. Я прагну донести до спільноти правду про вахнарські міфи, й надалі ознайомити з моїми наробками учнів. Вони ще заговорять про мене з повагою, всезнайки! Я не поїду звідси, доки таємниці вахнархських земель не відкриють мені свої секрети».

***

Темрява перед очима. Лізетт не пам'ятає, як знепритомніла або провалилася в сон, щоб забутися від відчуття вогню на щоках та нозі. Уві сні дівчина бачила очі незадоволеного батька, він кричав на неї, лаяв за її легковажність, за непослух, і як завжди ставив у приклад слухняних сестер. Чи насправді він хвилюється про молодшу доньку? Що з нею трапилося? Чи шукає її? Або гнівно чекає, коли Лізетт сама повернеться додому.  Можливо, барон вирішив, що вона переховується від його намірів видати її заміж, у такий спосіб  нібито врятувати її від князя Міхая.

«Знав би ти, тато, де я, й у кого у гостях (або в полоні), пішла четверта доба. Хто знайшов мене й врятував; відшукав у темряві, серед високих дерев, скалічену у холодному яру та забрав із собою. Хто плекає мене, хоча його турбота має дивакуватий вигляд. Наша зустріч… вдруге… фатальна! Принаймні так озвучив мені думку князь, схоже, він перебуває у цілковитій впевненості, що наше знайомство було доленосним у той святковий вечір. Так випала карта…»

У гарячці баронеса тривожно крутила головою, шепочучи уривки та  незнайомі князю Міхаю імена. Він знаходився увесь час тут, у її покоях, не сам — зі знахарем, який встиг її оглянути й обробити рани на лиці смердючим мастилом. Слідом перейшов до огляду ноги, з нею справа була серйозніша.
  — Ба! – тихо мовив старий. На вигляд він був невисокого зросту, мав повільну ходу, сиві пасма волосся вибивались з-під хутряної затертої шапки. На чоловіка середніх літ він мало схожий, тому звали його старий.
  — Що ти побачив? – Князь обійшов ліжко з іншого боку. Став біля нього, заглядаючи йому в очі.
  — Я ще минулого разу казав, господаре, що з такими пошкодженнями, як у цієї милої дівчини, людина не виживає. Нога була у жахливому стані у ту ніч, я зміг вправити кістку, зупинити кровотечу відварами. Бідолашна могла б померти від зараження крові того ж дня. Але вона досі жива! Ось тобі диво! Таке я вперше бачу, ваша Величність! Богом… – знахар уловив сердитий погляд князя та швидко відкинув задум перехреститися. — Воістину диво!
  — Вона видужає, не сумнівайся, хіба треба, щоб вона не покидала стін замку!
  — Так, я знову все оброблю, зафіксую ногу, але їй потрібно забезпечити довгий та спокійний сон, й жодних прогулянок найближчим часом, рух для ноги шкідливий. До того ж весна холодна. Я залишу мастило й настійки, вони за моїм власним рецептом. Нехай служниці натирають ногу тричі на день і роблять обгортання настійкою. Й бажано не чухати уражені місця.
  — Розкажеш про це служницям та обов'язково перевір, щоб хвеськи точно все запам'ятали! Останнім часом у них проблеми з пам'яттю та слухняністю!
Знахар кивнув, закріплюючи ногу Лізетт до спеціальної шини.
  — Все буде зроблено, пане. Повідомили родині про дівчинку?