Читати книгу - "Блюдце зі стрілкою, Зенгін Грід"

Я був шокований, ніколи не помічав такого, але зараз у пам’яті виринали спогади, як вона не дозволяла псу більше спати зі мною в кімнаті.

— Пам’ятаєш ту ніч, коли я пішла вигулювати Кажана і він втік? Я збрехала. Ми нікуди не ходили. Я тоді дуже втомилася, просто лягла на диван і відключилась. Тої ночі я бачила, як Кажан пішов на балкон. Його почало крутити.. ніби ламати і перероблювати у щось інше. Воно витягнулося, полізло уверх по сусіднім підвіконням.

Я думала, наснився якийсь кошмар але зранку Кажана не було в квартирі. Побігла перевіряти вхідні двері, бо тільки так він міг вийти. Дивлюся — закрито. Я злякалася, сказала тобі, що він втік і молила Бога, щоб ти не став його шукати.

Потім ти подзвонив мені на роботу, у тебе була істерика, ти кричав про Андрія. Я побігла додому. Те, у якому стані був наш Кажан, його лапи.. — мама запнулася. — Ще досі бачу це у кошмарах. Мані стало так шкода! Подумала: «Дура! Напевне, він випав з балкону, а Андрій його знайшов. Та вся дурня мені просто наснилася, це все через стрес». Мій Кажан дивився такими добрими очима, він страждав, плакав, я не могла його так залишити. — її очі знову засльозилися.

Вона видихнула:

— Ми принесли його додому в гіпсах і поклали в коридорі на покривало. Я напилася валер’янки, але не могла заснути. Почула звуки з коридору, ніби щось наближається. Так страшно стало! Я прикрила очі, ніби сплю. Це був Кажан. Він ішов на власних ногах, ніби переломів і не було. Він.. Воно зупинилося біля мого ліжка. Знало, що я не сплю. Воно довго стояло, потім знову пішло на балкон. Я все бачила. Це вже точно був не сон.  Я лежала, як камінь, боялася ворушитися. Потім встала, але тільки від страху, що воно повернеться. Побігла закривати балкон і всі вікна. Як би душно літом не було, я досі боюся спати з відкритими вікнами.

Мама витягнула зі скриньки ще одне фото. Це було зображення Кажана у кепці, що я хотів їй подарувати. Пес вийшов розмитим, він тікав від того, що тягнуло до нього свої лапи, намагаючись схопити. 

Господи! Я закрив обличчя рукою. Мої щоки горіли, а пальці стали холодні, як крига. 

— Того ранку подзвонила Надя. Андрій пропав прямо зі своєї кімнати. Я прекрасно знала, хто допоміг йому зникнути. Того ж дня я пішла до баби Галі, показала їй фотографії. Вона ж боялася чорних тварин.

Баба сказала, що тварини вміють бачити духів. Найкраще бачать чорні, але вони і найбільш вразливі до того всього. Відьми могли перетворюватися на чорних котів, собак, кіз, ворон.. Ну, у всякі такі забобони я не дуже вірила. Але вона сказала дещо, що я пам’ятаю по сей день: у тіло чорної собаки переселяються душі грішників. Не можна заводити чорну тварину, бо в нього може вселитися демон. Баба розказувала щось біблійське, як Ісус виганяв бісів в тіла свиней. Бо для того, щоб вселитися в людину, нечисті треба згода, а в тварину вони можуть вселитися і без дозволу. 

Вона дала мені церковну свічку і написала молитву. Дома я покапала воском всі підвіконня і вхідні двері, але ти не пам’ятаєш, ти був у бабусі тоді. Я взагалі не хотіла, щоб ти це знав.