Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Сиди тихо, Зенгін Грід 📚 - Українською

Читати книгу - "Сиди тихо, Зенгін Грід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сиди тихо" автора Зенгін Грід. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Сиди тихо, Зенгін Грід» була написана автором - Зенгін Грід, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Містика/Жахи".
Поділитися книгою "Сиди тихо, Зенгін Грід" в соціальних мережах: 
Пропоную зазирнути у гості до української нечисті. В одному селі на межі між життям і смертю стоїть хата. Як місяць сходить над темним лісом, її вікна поблискують тьмяним мерехтом свічок. Хто або що називає це місце домом?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
Розділ 1

— Як шкода, що у твоїх жилах не тече кров нашого величного роду, — казала сестра і задоволено мружилася. 

В дитинстві я не розумів, про що вона. Адже в моїх жилах взагалі не текла ніяка кров, як і в її, і в маминих. 

— Прикуси язика, Маріанно. — роздратовано шипіла мати.

— Годі лаятись, — промовляв Єретик, не відриваючись від книги. Жінки стихали.

Поки він залишався в хаті, між ними був мир і спокій. Коли ж Єретик виходив полювати, мати з сестрою могли полаятись так сильно, що малим я забивався в кут від страху, бо думав — настав судний день. Жінки розпалювалися, звіріли, випускали ікла, кігті. Весь будинок наче здригався в конвульсіях, трощилися меблі, а той, хто попадав під гарячу руку, міг отримати смертельні, а потім ще й посмертні рани. 

На гамір прибігала тітка Єва. Вона підповзала до мене по стінах і забирала до своєї кімнати. Єва дозволяла роздивлятися її скарби — відмикала чималу різьблену скриньку і висипала на простирадло коралі, дукачі на низці намистин, майстерно сплетені ґердани. 

Іноді вона одягала дукач, аби покрасуватися, але знімала відразу, як той обпікав їй шкіру. «Не можна носити коралі й вишитий одяг, бо вони служать оберегами. Люди завше вплітають у них хрести і символи Творця», — жалілася Єва. Я кивав, хоч і вважав, що їй не потрібні всі ті цяцьки, вона й без них була чудовою. Шкодував лише, що не можу сам їй цього сказати, бо не міг вимовити жодного слова.

Ми сиділи в Євиній кімнаті аж до перших півнів, поки не повертався Єретик. Він жбурляв ледь живого кабана двом оскаженілим упирицям, що біснувалися у нашій світлиці. Мама й сестра напивалися крові і тільки тоді можна було виходити. 

Ночі ми зазвичай проводили вдома, грали ігри, які підгледіли у людей, а коли набридало — розходились по кутках і займалися своїм. Мама любила вишивати, але рушники виходили потворними. Нитки витанцьовували на полотні якісь дикі танці, стіжки не складалися в узори. «А як це ж воно так вийшло? — щиро дивувалася мати. — Я ж рівненько..» Я знічено відводив погляд, сестра задоволено шкірилася, Єретик заперечно хитав головою: «Нічого не вийде, — казав, — нечисть не може вишивати». Попри це, мама хотіла бути доброю господинею. Залізна голка випалювала їй пальці аж до кісток, та вона не полишала свого заняття. 

Батько теж мав цікаву справу — деколи покидав нас і закривався на горищі, де робив опудала із впольованої звірини. Ми випивали їхню кров, люди теж вбивали тварин заради наїдку — це було звичайною справою. Все ж я не любив підніматися туди: скляні погляди мертвих тварин з дитинства лякали мене. 

Я ж на сімейних вечорах допомагав мамі розплутувати нитки, читав разом з батьком або проводив час із Євою. Коли вона засинала, то за мною приглядав її брат — дядько Адам. Серед нас лише вони двоє були справжніми родичами, я трохи їм заздрив. Кожного місяця вони мінялися місцями. «Як я прокидаюся, Адам іде спати в могилу, — розповідала Єва. —  Я можу ходити по землі тільки один місяць, а весь наступний належить йому. Поки я сплю, він приглядатиме за тобою». 

Лише Маріанна ніяк не могла знайти собі заняття. Їй не подобалося вишивати й прясти, вона не хотіла читати, бо була неграмотна. Сестра розважалася тим, що чіплялася до мене. Мій голос прорізався тільки після семи літ. Слова я спочатку вимовляв незграбно, тож вона мала мене за дурника й на довгі роки взяла собі за звичку з мене кепкувати. Знудившись, Маріанна йшла до своєї кімнати, а потім таємно вибиралася через вікно і бігала в село —  шкодити людям.

Я ж спостерігав за людьми лише здалеку, ніколи не підходив, не заводив розмови. Зазирав у шибки і щілини, пробирався на горища і в хліви, підглядав, підслуховував. Деякі селяни могли відчувати мій погляд спиною і оберталися. Та навіть якщо хтось мене бачив, то неодмінно приймав за сусідського хлопчика. Так закляв Єретик, що ще за життя був сильним ворожбитом. 

Мама казала: «Він був дводушником. Знав, що по смерті ходитиме і все одно не покинув відьомського ремесла». Всі відьми й чаклуни потім неодмінно ставали упирями. Добрим був Єретик чи лихим — не мало жодного значення. Бо той, хто займається чарами, підселяє у своє тіло другу душу — від диявола. Коли «чиста» душа відлітає у Вирій, «нечиста» лишається у тілі й живе на землі. 

Я теж був дводушником. Мама казала: «Ти таким народився. Так може бути, якщо дитя зачали на велике церковне свято або помазали кров’ю чоловіка, що ліг спати не помолившись».

Маріанна вважала по-іншому.

— Твоя матір злягалася з чортами! — сміялася сестра. — Потім взяла нечисте дитя і віднесла в ліс. Там тебе й загризли вовки. Вилетіла з тебе Божа душа, а та, що від дідька — зосталася. Наша матір ходила на лови й знайшла розпатране, криваве дитя серед лісу. Ти й не жив, і не вмер, тож вона зібрала твою плоть і зшила до купи своїми вишивальними нитками.

— Ти брешеш. — не надто впевнено заперечив я.

Маріанна нічого не відповіла, тільки посміхнулась у відповідь, тож я почав сумніватися. Якби мене справді зшила мама, я був би весь в кольорових нитках, як і її жахливі рушники. Коли оглядав своє тіло, то не знаходив ніяких стіжків. Та я не міг бути певним, бо бачив себе тільки спереду. Тож пішов до Єви і попросив, щоб вона оглянула мене повністю. 

— Який легковірний, — посміхнулася Єва, — роздягайся. 

Я скинув одіж і повернувся до неї спиною. Вона довго мовчала, тож я злякався, що таки знайшла стіжки. Обернувся:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сиди тихо, Зенгін Грід», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сиди тихо, Зенгін Грід» жанру - 💙 Містика/Жахи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сиди тихо, Зенгін Грід"